8

Белла

   Я не очікувала, що знепритомнію. Та цей момент з лікарем переніс мене туди де я дізналася, що назавжди втратила Алекса. Як б мій батько не вчинив зі мною я переживала за нього і боялася що ситуація повториться.

 Мене підхопив Влад та відніс до палати. Насправді я вже нічого не відчувала до нього. Я не виню хлопця, два роки тому він повірив тому кого любив, тай як би не він я б ніколи не зустріла Алекса.

 Ми залишилися з матір’ю самі. Вона мовчала і не знала з чого почати, тому я вирішила говорити першою.

-Я знаю ти виниш себе у тому що сталося  2 роки тому. Та я не тримаю на Вас з батьком зла. Мені було боляче, що ви так вчинили та я пробачаю Вас.

-О, люба Беллочко, мені так багато є чого сказати. Пробач нам! Ти пережила велике горе і нас з твоїм батьком не було поряд. Я знаю що тобі важко і можливо я не вправі цього просити та розкажи, тобі стане легше. Ти як ніхто знаєш про це. – з жалем промовила мама.

 І я розказала, вперше за цей час про те що трапилось. Розказуючи по моїх щоках котилися сльози. А коли підняла голову на матір то побачила що ї вона плаче. Я встала та обійняла її, а вона розридалась ще більше.

Я повитирала її щоки та сказала:

-Ну годі вже! Не плач будь ласка. Давай краще навідаємо батька.

І ми пішли. У коридорі сидів лише Влад та хрещений, Ангеліна поїхала додому.

-Давайте зайдемо туди усі разом.-сказала мати.

Палата була просторою, світлою. Тишу порушувало легке пищання  апарату до якого був приєднаний батько. Сам він лежав блідий з величезними синцями, подряпинами на обличчі та перебинтованою головою. Усі стояли мовчки. Я ж сіла на крісло біля ліжка та взяла батькову руку.

-Привіт тату! Не думала що ми зустрінемося при таких обставинах. – прошепотіла я та просто мовчки сиділа.

Та тут зателефонував мій мобільний. Це була одна з моїх пацієнтів, у неї знову стався зрив тому мені варто було йти. Я встала попрощалася з батьком, хрещеним та обійняла матір і вийшла з палати.

Доходячи до виходу почула кроки. Владислав наздогнав мене та схопив за руку.

-Стривай! Я можу підвести тебе, ти виглядаєш надто замученою.

-Відколи це ти став таким добрим до мене. Пам’ятаю все що ти міг мені дати це ненависть. – сказала я. – Та загалом байдуже, я на машині тому бувай.

-Відтоді коли зрозумів, що зіпсував тобі життя. Я довго думав над цим тому вирішив поговорити дорогою, адже ти уникаєш мене.

Я вдивилася у його обличчя і пригадала що говорю кожному з своїх клієнтів тому вирішила дати йому шанс.

-Добре давай поговоримо.- він наче застиг.- Нумо мені потрібно швидко дістатися до пацієнтки.