6

Белла

Два роки тому

  Уже пройшов місяць. Місяць моїх вічних мук без Алекса. Я обходила усі відділки поліції, усіх знайомих хлопця, які хоча б якось допомогли з розслідуванням його вбивства. Та мені лише казали не лізти не в свою справу.

Дейвісони приходили до мене раз на тиждень, цей раз не став винятком.

-Белло, нам всім боляче після втрати Алекса та ти повинна припинити. Ти не зможеш піти проти цих людей. Він теж думав, що може щось зробити та до чого це привело? – Сказав Містер Ендрю.

-Прошу тебе, люба. Ми не хочемо втрати і тебе, ти стала нам рідною.- промовила мама Алекса.

-Я знаю, знаю та не можу з цим змиритися. Але обіцяю Вам що сьогодні це було в останнє.

-Белло. –звернувся до мене чоловік.- Я взяв на себе відповідальність повідоми тобі. Це все було не спроста. Ці люди страшні. Вони знищать будь кого на своєму шляху. Все почалося з того що Алекс купив територію, яку хотіли вони. Довгий час тривали перемовини за ціну щоб викупити її в нашого сина. Та він був впертим і стояв на своєму. Як виявилося і не спроста було те що їх людину доставили саме у його клініку. Варто було перейти їм дорогу раз як вони вже не зупиняться.

Ми ще трохи посиділи та поговорили. Уже було пізно тому вони уже пішли, наостанок обійнявши мене.

 Кожен мій наступний день був однаковим. Я ходила на кладовище, робота, робота і знову робота. Я не жила, а існувала.

  Батьки Алекса не могли з цим змиритися тому замовили мені квиток додому і сказали що я повинна поїхати, змінити обстановку. Та я не могла залишити Алекса тут одного . Мені знадобилося багато часу, щоб прийняти це рішення, але я все ж так прийняла його. Я попрощалася з ними , обіцяючи телефонувати та поїхала останній раз попрощатися з своїм коханим.

 -Ну що ж, прийшов час прощатися Алексе. Я не можу більше так жити, кожен день тут нагадує мені про втрату. Я буду навідувати тебе та хочу щоб ти знав, що ти завжди залишишся у моєму серці. Прощавай!

І я пішла, пішла ридаючи, але я повинна це зробити.

 Приїхавши додому в Україну я продовжувала той спосіб життя що й у Лондоні, лише робота і нічого окрім неї . Так я і досягла тієї вершини на якій зараз знаходжуся.