Породження зла

–В одну мить моє життя скотилося до пекла.

Кароока панна повинна змиритися зі своєю нікчемністю?

–Ні! Я власноруч встромлю їм меча у серце. Та для початку, королю, я позбудуся твоїх відростків, що сидять на місці моїх батьків. Так, вони поплатяться...

Поступово її віра у стражу темних покручів слабшала. Потрібно було виживати самотужки в юному віці. А доля не соромилася, підкидала нові сюрпризи. Очі дитини пізнали нову жорстокість до так званого "бруду суспільства", де побутують убогість, скупість і ненависть...

Минуло ще одне літо. І жодна жива душа не знала про існування спадкоємиці. Зібравшись із бажанням відплати, освоїла навички робітниці дому завдяки знанням, отриманих від няні, влаштувала нещасний випадок, перестрівши карету нової принцесу її віку. Таким чином, знаючи добрий характер дівиці та падкість до гарних облич, скористалася й влаштувалася служницею при дворі старої домівки.

Що їй довелося пережити? 

Вона бачила могили батьків, що закидані сміттям. А в її звичаях понад усе цінувалися пам’ять про померлих та глибока шана тим, хто виростив й дав життя. Уночі, підійшовши до могил, впала навколішки і від такого гнобленого й байдужого ставлення в неї вмирали залишки доброти в серці. Від болю й глибокого презирства стискалося нутро. Її трясло від подиву й нерозуміння. Навіть не сльози, ні. Лють її гризла зсередини, поїдаючи шматочок за шматочком, мов ті ж глисти.

Серед нового оточення сімнадцятирічне дівча ставало кісткою поперек горла старших служниць, бо вічно крутилася довкола панських дітей. Один із численних принців родини-агресорів, якому віддали ці землі, знущався над новою робітницею. Та з часом їй вдалося завоювати його прихильність, через що він покохав ту, яка готувала йому доленосний кінець. 

– Бісова служниця. Немов із пекла сама прийшла. Чорне волосся, та й очі карі. На чорта схожа

– І не кажи. А насмішку ти її бачила? Диявол у спідниці. Немов випробовує на нас свої темні закляття. Грішниця 

– Тіпун вам на язика. Це прихильниця блакитнокровних в нашому маєтку. Будь тихішою, бо змія і за стіною почує 

– Так ви вже визначтеся, хто я. Чорт відьма чи змія, ха-ха...

...Нова принцеса, яка заслана сюди королем, і дала дівчині роботу тут. Навічно прив'язана до колісниці, в'янула все швидше. Зневажена злостивою родиною, жила в цьому палаці, не будучи учасницею тієї кривавої розправи...

– Чи розумієте, що це за місце, де ви  живите?

– Здається, ти краще за мене знаєш

– Так, пані. Це не палац, як ви думаєте. Це склеп. Де похована моя сім'я. Уже два роки, моя леді. Чи здогадаєтеся, чому я вам про нього розповіла?

– Хочеш поховати мою рідню тут?

–Авжеж ні. Це була б зневага до моєї родини, покласти поруч із ними тих, хто їх же і вбив. На жаль, цього разу ваша віра в доброчесні наміри тієї, яку ви підібрали, привели до прикрого кінця 

– Якби ми зустрілися за інших обставин, ми могли б....стати подругами?

– Попри доброту, я ненавиджу вас усім єством. Така вже нова моя суть– мразоти й паршивиці. Я вашу сімейку з усіх куточків потойбіччя дістану, не турбуйтеся