ГЛАВА 4

Ніч опустилася на землю, ховаючи в темноті дві постаті, які вийшли з будинку до залишеної автівки. Лікар заховав валізу до багажника автівки, а далі відчинив двері для Ліки, почекавши поки вона сяде він зачинив їх і сам сів на місце водія, машина рушила у ніч, присвічуючи фарами дорогу. Машина швидко рухалася по вуличкам міста направляючись за місто. Ніхто не задавав питань, в автівці панувала тиша, в якій можно було чути дихання обох пасажирів та звук працюючого двигуна. Ліка не розуміла, як вона наважилася на такі кардинальні зміни в своєму житті, от якби хтось ще позавчора сказав їй, що вона розійдеться з Марком, а точніше піде від нього і буде жити з малознайомим чоловіком за містом, та ще й буде при цьому вагітною, вона б покрутила пальця біля виска та бентежно поглянула б на цього божевільного. Машина від'їжала все далі від дому дівчини, а вона все більше відчувала невпевненості в правильності прийняття такої неочікуваної для неї пропозиції. 

Арсен же думав в цей час про дивність і незрозумілість життя, їхав до Ліки віддати телефон, а замість того везе її тепер до себе, щоб оберігати і допомагати. Дивина та й годі. Що в нього вселилося, навіщо він лізе в це? Можливо цей потяг до допомоги він відчув через те, що не хотів, щоб дівчина занапастила своє життя, а можливо все це відбулося через те, що щось в ній його зачепило до кісток, до відчаю, ніби він не міг дихати, як рибина, яку викинули на берез і вона борсалася, але вже втрачала віру у те, що зможе добрикатися до води, щоб знову плисти та дихати. Але він не міг зрозуміти, що сталося з ним. Він побачив цю дівчину і план ніби сам по собі з'явився в його думках. Такий чіткий, правильний і розумний. Ніби він чекав саме на неї, ніби саме вона повинна була розтопити цю кригу в його душі, бо щось від споглядання її в ньому хруснуло, дало тріщину і звідти почала сочитися, така природня волога, котра була задубілою і мерзлою роками. Він танув, як лід під променями сонця, від думки, що дівчина довірилася йому, їде зараз з ним, але він бачив і острах в її очах. Цей острах недодавав йому впененості, навпаки, він почував себе викрадачем чужого щастя, а не лікарем, який піклується про добробут своєї пацієнтки. Щось підказувало йому, що просто не буде, що з'явиться ще той Марк в житті дівчини, що можливо вона ще й пробачить йому, адже закохана жінка, то гримуча сіміш відчаю, любові, дурні, яка б'є їй в голову і необдуманих емоційних вчинків. Як стверджує статистика 53 відсотка жінок пробачають зраду своєму коханому чоловікові, тому не факт, що Ліка непробачить Марка, якщо він з'явиться в недалекому майбутньому, особливо враховуючи її цікавий стан. За цими думками Арсен непомітив, як на обрії показався його будинок. Будинок чоловіка-одинака, який жив зі зручностями. Сам будинок був виконаний з білого мармуру, була в нього така примха. Будував цей прихисток одинокої душі майже п'ять років. 

Підїхавши до гаражу Арсен натиснув на кнопку пульта і двері гаражу автоматично відчинилися, від чого Ліка подавила здивування, вона ще ніколи не бачила такої дивини. Світло увімкнулося автоматично тількино автівка заїхала до гаражу. Арсен вимкнув двигун і вийшов з машини, щоб відчинити двері Ліці. Вона несміливо поклала свою долоньку в його долоню і вийшла з автівки. Арсен забравши її валізу попрямував до дверей, які спершу дівчина непомітила, а вона рушила за ним. В коридорі також спрацювало автоматичне освітлення, дивина та й годі. 

- Будинок облаштовано за системою "розумний будинок", тому тільки-но господар з'являється вдома, система підлаштовується під нього, таким чином вмикається світло, розігрівається вечеря і набирається ванна. Якось так. - пояснив Арсен бачачи здивування від всього дівчини. - Я 5 років будував цей дім, тому багато чого здається нереальним, але мені подобається такий комфорт, бо після виснажливого дня я відчуваю, якусь турботу про себе. 

- Я .. у мене немає слів... тут так все по-сучасному, я навіть розгубилася спершу, бо бачу таке вперше. 

- Я стажувався закордоном, тому мав змогу побувати там в таких сучасних будинках, тому коли прилетів назад зрозумів, що хочу й собі такий будинок. Почав працювати, брав понад нормові зміни, був виснажений шалено, вже хотів закинути цю ідею з будівництвом куди подалі, але в якийсь момент зрозумів те, щоб досягнути чогось великого потрібно працювати і воно прийде. А здатися - це завжди можно встигнути! Тому, я маю сьогодні те, чого не мають більшість лікарів - це повагу колег і сучасний будинок зі всіма зручностями для життя. Ходімо покажу тобі твою кімнату. - і він попрямував до сходів, які вели на другий поверх.

Ліка оцінила кімнату. Шафа для одягу, велике ліжко з м'яким простирадлом, тумбочка біля ліжка, на якій стояв торшер, тут була і своя душова кабінка з туалетом. Але зі всього, що її оточувала покорило її серце крісло, яке стояло біля вікна, а поруч з кріслом знаходився невеличкий столик. Все було таким комфортним, що Ліка навіть не сумнівалася в зручності всіх меблів. 

- Арсене, дякую, що допомагаєш мені! Мені навіть незручно від всього цього, я почуваюся тут недорочною. - і Ліка винувато подивилася на лікаря.

- Чому в тебе є таке відчуття? - обережно поцікавився Арсен.

- Бо в житті для мене ніхто такого не робив. А враховуючи наше знайомство, то мені якось навіть незручно, що я тобі завдаю стільки незручностей. І що буде далі? - поцікавилась вона.