ГЛАВА 2

Арсен сидів у своєму кабінеті і все ніяк не міг викинути з голови цю пацієнтку Романову. Щось в ній його запевняло, що не така вже вона погана дівчина, як здалося спершу, але ця її втеча геть вибила рівновагу з під його ніг. Він ненавидів слова "аборт", "втрата" та "смерть". В його житті було забагато неприємних моментів. Він працював сімейним лікарем вже майже десять років. Чого тільки не бачили стіни його кабінету, одні слізно благали допомогти вирішити проблеми зі здоров'ям, інші навпаки воліли нашкодити собі ще сильніше, чим може це зробити лікар, встановивши неправильного діагнозу. Але обличчя змінувалися, за день він міг прийняти як від п'ятьох пацієнтів, так і до двадцяти. Тому звик фільтрувати емоції, слова і своє ставлення до кожного з них. Хтось з колег вважав його дивакуватим, хтось досить суворим, занудним, але то все були відбитки його понівеченого життя.

Лікар покрутив в руках телефон його загадково-неадекватної пацієнтки, а потім все ж таки вирішив після роботи заїхати до дівчини, щоб віддіати їй його, бо якось все дивно відбулося. Він одразу зрозумів, що дитина їй навряд чи то й потрібна, бо від звістки про вагітність вона не зраділа, навпаки настрій її, який був до цього не дуже, зовсім скотився у прірву. Тому по логіці він пішов від малого, дав їй зрозуміти, що в неї ще є час позбутися небажаної вагітності. Арсен ненавидів тих жінок, котрі народжували дітей, а потім лишали їх, відмовляючись від них в пологових будинках. Ці горе-матері інколи зустрічалися на його шляху, але викликали тільки неповагу з його боку, яку він маскував за маскою зверхності і відчудження до них. 

Але щось в поведінці саме цієї дівчини йому не давало змоги розслабитися і породжувало хвилювання, бо дивлячись в її очі, на її сльози він ніби відчув, що дівчина не погана, просто напевне заплуталася у своїх відчуттях, от тому і втекла без сліду. Дякувати Богу, що в клініці була картотека всіх пацієнтів з домашніми адресами, місцем роботи, близькими людьми, а також з номерами домашніх телефонів, але номер дівчини не відповідав, що й слугувало ще одним привідом для його хвилювання. Адже всім відомо, якими вразливими бувають вагітні жінки, особливо якщо до цього вони й нездогадувалися про свій стан.

Арсен нервував, а час ніби навмисно плинув так довго, як ніколи. Цей робочий день не хотів зменшуватися. Годинник кволо переставляв свої стрілки, чим дуже виводив з себе лікаря. Раптом телефон спалахнув повідомленням на екрані залишеного мобільного, погляд лікаря прикипів до тих пари рядків від невідомого Марка: "Ліко, мені набридли наші відносини. Тому все скінчено між нами! ". Неприємно засосало під ребрами від такого повідомлення у лікаря. Він ніби втратив віру, що після нього дівчина нічого не утне, не наробить дурниць. Тому тяжко зітхнувши Арсен заховав до карману свого піджака телефон і замислився по подальші свої дії.

Місто почали покривати вже сутінки, які мов невагома ковдра винурнили з глибин вечора. Ліка ще довго сиділа у Тамари, розповідаючи про те, що відбулося з нею за той день, який вони не бачилися, але вона так і ненаважилася розповісти подрузі про дитину, котра вже росла в ній. Дівчина геть не могла збагнути, що їй робити далі. Тому, коли вона помітила, що на вулиці починає сутиніти почала збиратися додому, подруга не охоче її відпускала, але змусити залишитися Ліку вона права не мала. Лише настояла на тому, щоб дівчина викликала таксі, та от біда телефону Ліки вони так і не знайшли в її сумці. Зовсім засмутившись дівчина скористалася телефоном подруги, викликала таксі і поринула в думки про можливе місце перебування її мобільного, але на жаль, вона так і не змогла згадати чи був він з нею, коли вона йшла з дому чи вона його десь посіяла. 

Арсен припаркувався біля будинку Ліки Романової біля восьмої години вечора. Невеличкий одноповерховий будинок заховався за вичурним біленьким парканом, який де-ін-де поріс хмілем, на ганку світло не горіло, але біля будинку розташовувався вуличний ліхтар, який добре освітлював дерева, в яких він потопав. Лікар розумів, що вдень картинка була б кращою, але вже те, що бачило його око було йому безмежно приємним. Тому вийшовши з машини він попрямував до будинку. Через невелику хвіртку він побрів по вимощеній доріжці до ганку будинку. Знайшовши дзвінок він натиснув на нього і залишився чекати хоч якоїсь відповіді. В будинку було тихо. Відчуття були ніби ніхто тут і не живе, ніби нікого й немає вдома. Тому ще пару разів подзвонивши лікар, щоб перевірити свою здогадку пішов вздовж будинку, переконатися, що в будинку ніде не горить світло, а господарка незаподіяла собі ніякого лиха. 

Таксі під'їхало до будинку з Лікою як раз в той момент, коли Арсен зайшов за ріг будинку, тому ні лікар, ні дівчина не зустрілися. Швидко розрахувавшись з водієм таксі Ліка рвучкими кроками подолала відстань від хвіртки до входу і надибавши в сумці ключі відімкнула двері. На автоматі вона увімкнула світло і пішла шукати свого телефона, який непам'ятала, де полишила. Аж тут її ніби струмом вдарило, бо вона згадала, як на рецепшені вона простягала його до рудої дівчини, щоб дізнатися результати аналізів. От дідько! Все, що в неї вертілося в голові. Лікар! Ось в кого її телефон. Дівчина відчутно засмутилася. Але від згадки про лікаря її рука на автоматі знову притиснулася до її живота. Що робити з дитиною вона ще не вирішила, тому це важке вирішила прийняти після того, як зважить всі плюси і мінуси, які виникли в її житті.

Арсен вже обійшов будинок і було хотів йти до машини, бо стало зрозуміло, що Ліки не має вдома винирнув з-за будинку і остовпів, в будинку на ганку горіло світло, а з вітальні повернутою до нього спиною він побачив Ліку. Це було везіння. Тому він натиснув на дзвоник ще раз і застиг в очікуванні Ліки. Дівчина була бліда, але здивована побачивши його на своєму ганку.