ГЛАВА 1

Вітер рвав її волосся. Намагався вдарити ним болючіше по заплаканому обличчю дівчини. Вона не звертала уваги на його наміри. Вперто йшла далі по вулиці. Ще кілька метрів і можно буде заховатися від цього світу, вітру та байдужих людей. Сльози самі по собі лилися по обличчю. Струмочками падали на сорочку, бо вже на грудях виднілася мокра пляма. Ліка йшла на автопілоті, не реагуючи на звуки, рухи і вітер. Сьогодні мав бути особливий день, але не сталося, як гадалося. Жалісно пікнув телефон повідомляючи про прийняте повідомлення. Дівчина зовсім не відреагувала на цей звук. Вона була в якійсь своїй прострації. Нарешті перед нею замайорів будинок. Ще пара кроків і вона порившися в сумці віднайшла ключі. Замок легко піддався і двері відчинилися впускаючи до будинку її тендітне тіло. Варто було переступити поріг і зачинити двері, як ноги підігнулися і вона сповзла спиною на підлогу по зачиненим дверям. 

- Ні! Ні! Ні! Я не вірю! Не може цього бути! За що, ти, так зі мною? За що? - в істериці прохрипіла Ліка і сльози бризнули з очей новими потоками.

У відповідь була тиша. Ніхто не відповів на її питання. Ніхто не надав тієї відповіді, яка б вгамувала її біль. Дівчина сиділа на підлозі до пізнього вечора, забувшись та обіймаючи себе за плечі, які здригалися від плачу. Коли сутінки прокралися до будинку вона ніби прийшла до тями, ніколи не любила морок, тому піднявшись побрела до себе в кімнату. Впала на ліжко, підтягнула до себе коліна і закрила очі. Так і заснула.

Прокинувшись вранці Ліка довго лежала в ліжку, а в голові було лише одне питання: "Чому?". Відповідь на нього була на поверхні, але дівчина заборонила собі навіть думати про це. Десь в коридорі заграла мелодія телефону. Вона знала хто її турбує. Тільки на ньому була така музика, тільки для нього була ця пісня. Очі знову наповнилися слізьми. Мелодія лунала кілька разів, а потім все стихло, але це не принесло полегшення. Навпаки, втома навалилася з новою силою. І Ліка знову заснула. 

Прокинулася вона від несамовитого стука в двері. Хтось лупив по них з такою силою, що здавалося вони ось-ось луснуть і відвідувач завітає самостійно без перешкод до її кімнати. Вгамувавши страх, який пробрав дівчину до кісток вона спустила ноги з ліжка і пішла відчиняти настирному відвідувачу. 

- Ліко, чорти б тебе забрали, ти в своєму розумі? Я їй тризвоню, а вона хоча б слухавку взяла? Що я мав думати? - він був злий, немов демон, від його погляду мурахи бігли спиною, але їй було так все одно на це.

- І тобі доброго ранку! Це все, що ти хотів? Здається вчора ми розставили всі крапки над "і", чи я може помиляюся? - прохрипіла Ліка.

- Ти впустиш мене до будинку чи може хай всі охочі спостерігають за нами? - різко запитав він і провів рукою по волоссю. 

- Ні! Йди геть! Годі! Я більше не хочу бачити тебе у своєму житті! Досить! - і Ліка закрила двері.

- Ліко, не дури! Відчини негайно! Ти, як маленька дитина! - почулося за зачиненими дверима, але дівчина вже не звертала на нього ніякої уваги.

Через деякий час він пішов, стало тихо і сумно. Ліка обхопила себе руками і здригнулася, ніби як від холоду, але ні, то був не холод, то була її втрачена надія. Пішла знову до своєї кімнати і заснула.

Коли Ліка відкрила очі на тумбі годинник показував 23.00. Голодний шлунок пропустив болючий спазм та жалібно загарчав, чим змусив її піднятися і підти на кухню. Відкривши холодильника Ліка дістала звідти сир, масло і поставила чайник на плиту. Все відбувалося, як в сповільненій зйомці, ніби то не її руки різали сир і мазали маслом хліб, а когось іншого, стороннього. Їжа не мала смак, вона була прісною для дівчини. Погляд зацепився за календар, який майорів виділеною датою. Очі знову наповнилися вологою, але Ліка стримала сльози. 

Десь у вітальні пролунав телефонний дзвінок. Вона побрела на звук телефону. Звонила подруга, але бажання відповісти не було. Їй хотілося тиші. Їсти морозиво і тиші. Повернувшись на кухню вона дістала з морозилки відерце морозива, взяла ложку і відкривши відерце відібрала собі гарну ложку морозива. Фісташкове - її улюблене, воно було холодним і смачним. Поступово біль розчарування почала відходити і взявши телефона до рук Ліка почала перевіряти повідомлення. Там було їх безліч - писала подруга, вимагала пояснити чому ігнорує її дзвінки, пара повідомлень з магазинів, їх вона одразу видалила, а коли дійшла до останнього - мало не впустила з рук відерце з морозивом. 

Повідомлення з клініки, де вона здавала аналізи, в якому її просили приїхати негайно на огляд. Стало важко дихати, в голові запаморочилось і вона опустилася на стілець. Що ще могло статися, що ж їй так щастить? Холод заповзав в її тіло, стискав своїми пазурами та не давав дихати. Панічна атака тривала недовго, але дихання сперло від розуміння, що вона може бути хворою. Увімкнувши телевізора пролистала пару каналів і зупинившися на програмі про еволюцію суспільства за 10 років, Ліка на інстинктах почала моніторити інтернет джерела намагаючись зрозуміти, що можуть показувати за зміни в організмі результати аналізів, які вона здала. На десятій статті про можливі ризки і проблематику лікування онкохворих вона роздратовано закрила кришку ноутбука і рушила до себе в спальню, щоб лягти в ліжко і провалитися в такий потрібний їй сон.