ШОСТА

Настав тиждень творчого затишшя. Дмитро не відповідав на дзвінки та повідомлення. Максим також цурався Сергія.
Сірий їздив на роботу та проводив вільний час з Марійкою. Він намагався дати час своїм проблемам. В соціальних мережах музичний колектив придбав кількість шанувальників та на сторінці гурту не публікувались новини. Все це було схоже кінець співпраці.
Вечорами, народжувались нові пісні. Дуже хотілось почути рідний звук бас-бочки, тарілок та низькі ноти бас-гітари у супроводі. Та нові композиції мали виключно акустичну форму.
Коли Марійка поїхала на кілька днів до рідної Полтави, провідати своїх батьків, Сергій лишився сам. Дівчина лишила йому список своїх улюблених фільмів, які він обіцяв подивитись до її повернення. Та довго сидіти у квартирі Сергій не любив.
Він взяв акустичну гітару та рушив до центра міста.
 Підземний перехід на станції Льва Толстого був улюбленим місцем для вуличних музикантів. Тут часто співали та грали на інструментах, незважаючи на бездомних, які постійно складали компанію виконавцям.
Після першого виступу на сцені, Сергій вже не боявся грати для маси. На Льва Толстого, біля МакДональдза часто збиралась неформальна молодь. Коли Сергій почав грати, то його голос прив'язав їх увагу.
Хтось чув його вперше, а де хто впізнав Сергія після виступу в клубі Бінго.
Пісні Radiohead, Artic Monkeys та Oasis тут дуже шанували. Йому кидали купюри та дарували оплески, та він прийшов сюди не за ради цього. Звісно, кошти завжди потрібні, та Сергій грав для цих людей, тому що він любив це робити.  
Натхнення, яке з'явилось в нього завдяки Марії та цього чарівного міста, неначе виривалось назовні. Треба було тільки генерувати цю енергію.
На завершення, Сергій зіграв авторську пісню "Серця". Слухачі дивно відреагували на цю композицію, мабуть, тому що вона була для них нова. Та серед публіки, яка оточувала його з увімкнутими відеокамерами, Сірий зустрів поглядом знайому людину.
Він курив та чекав, поки музикант дограє свою пісню. Максим стояв у тому натовпі.
- Привіт, — привітався Макс.
- Я хотів дещо прояснити... - почав розмову Сірий, ховаючи гітару до кофра.
- Я знаю про що ти хочеш побалакати.
- Ми гарно виступили і нам треба продовжувати! Розумію, що в нас з Дмитром трапився конфлікт...Та мені важливо робити музику далі!
Максим дістав з пачки нову сигарету та запалив.
- Чувак, в нас нічого не вийде. Пробач, але Діма мій друг і я не можу його зрадити.
- Він не хоче зі мною зустрітися?
- Я не раджу тобі взагалі попадатися йому на очі. Тим більше з Марією.
- Зрозуміло.
- Ти знав, що вона його дівчина! Навіщо ти так вчинив з ним?
- Я не буду обговорювати цю тему.
- Ти навіть не признаєш своєї провини?
- Ні.
- Тоді нам більше нема сенсу продовжувати цю розмову, — відповів Макс погасивши сигарету пішов до метрополітену.
Сергій вдягнув на спину гітару і також покинув підземний перехід.

 Мандруючи вулицями міста, він опинився біля паба "Бочка". Він випадково завітав до підворіття, де знаходився той паб. Та нічого в цьому житті не відбувається випадково.
Сергій потрапив на вечір живої музики. Людина, яка грала на сцені та співала, була дуже відомою в рядах українських рок-виконавців. В кремезному тілі та бандитському обличчі з густою бородою, жила тонка душа та гарний спів.
Хлопець замовив собі келих пива та лукові кільця. Спостерігаючи за виконавцем, він згадував як вперше почув його пісні. Це був важкий метал, від якого прості смертні впадали в депресію та жадали смерті. Та для Сергія кожна його пісня була життям.
Василь Прозоров закінчив грати пісню та почав спілкуватися з публікою.
В перших рядах сиділи люди з довгим волоссям. Сучасні хіпі. Трансформація стилю відсіяла значну кількість фанатів, та Василь не був пригніченим цим. В нових піснях він відкривав для людей свою нову душу, вилікувану від того болю та депресії. Душа, яка пізнала любов та свободу. Це вже був зовсім інший Василь Прозоров.
Серед слухачів, Сергій помітив свого знайомого. Та не просто знайомого, а людину з рідного міста — Михайла. Зараз його називали Мішель. Хлопець носив довге волосся, мав атлетичну фігуру та вродливу зовнішність. Вдягався зі смаком та грав на гітарі.
Цієї зустрічі могло і не бути! Але все що відбувається — має відбутися.
- Міша! - звернувся Сергій до хлопця.
Той озирнувся та здивовано поглянув на Сергія.
- Сергій?
- Радий тебе тут бачити, — зізнався Сірий.
- Ти як тут взагалі опинився? - помітивши гітару за спиною, здивувався Мішель.
- Я переїхав до Києва. Живу і працюю тут, — пояснив Сергій.
- Це несподівана зустріч.
- А ти?
- Я також...Навчаюсь в Києві, — зізнався Мішель.
Василь почав грати наступну пісню.
- То сідай до мене за стіл, — запросив Михайло.
- Добре.
Тепла бесіда про спогади з минулого та плани на майбутнє затягнулась до пізньої ночі. Одне було зрозуміло — Мішель досі любить музику та грає на гітарі.
Після пабу, він запросив Сергія до себе в гості.

 Мішель жив у гуртожитку біля університета художників та дизайнерів. Михайло поручився за Сергія і вахтер пропустив гостя. Це була екскурсія по темним коридорам та сходам. На кожному поверсі тусували студенти. Пахло смаженною картоплею з цибулею, димом від сигарет та акриловими фарбами. Тут постійно хтось малював. 
Біля кімнати, де жив Мішель, знаходився дуже затишний балкон. На ньому постійно палили та випивали, а іноді й кохались. Михайло постукав у двері та сказав таємне слово. Двері через кілька секунд відчинились. На порозі стояла струнка дівчина з дивним поглядом, справжня творча натура. Мішель привітався з нею поцілунком та познайомив її з Сергієм.
В кімнаті стояло одне двоповерхове ліжко, комп'ютерний стіл з ноутбуком та кріслом. На підвіконні знаходилась попільничка та чашки з недопитою кавою.
В кутку кімнати гудів старий білоруський холодильник.
Іноді по стінах бігали таргани. Акустична гітара, на якій грав Мішель, відпочивала на другому поверсі ліжка.
-Гадаю нам треба перейти на балкон, — запропонував Мішель, тримаючи в руках пляшку бренді.
Дівчина на ім'я Інна, прибрала з підвіконня чашки.
- Я зараз принесу чистий посуд.
Михайло добре знався у мистецтві. Він був талановитим художником, та ніколи цього не визнавав. Його малюнки подобались людям, бо в них було багато правди. Сором'язливий хлопець, який сміливо висловлює свої думки виключно творчим шляхом.
- Це ти намалював? - перед тим, як піти з кімнати, помітив малюнок мотоцикла Сергій.
- Так.
Мішель захоплювався мотоциклами та автомобілями, він обожнював малювати спортивні та футуристичні форми транспорту.