ПЕРША

Сумка на колесах з речами, сумка з ноутбуком та кофр з гітарою. Все, що знадобилося Сергію аби відправитись підкорювати вершину до мрії. Рідний вокзал проводжав його сумом та сірістю буденності.
 В навушниках грав новий альбом "Океанів". Стоячи на пероні з іншими пасажирами, хлопець відчував легку тривогу перед шляхом в невідоме. Іноді він озирався, щоб побачити знайомі обличчя друзів, але ніхто не прийшов. В соціальних мережах йому приходили листи та зараз він не хотів їх читати.
Казкова осінь тільки починалась. Теплий вересневий вечір віяв ніжним вітерцем. В повітрі літав аромат кави, сигарет та пахло шпалами. Такий запах дуже часто зустрічався на станціях метро, коли Сергій подорожував з батьками до Києва. 
Пригадуючи своє дитинство, він і гадки не мав, що колись покине рідну кімнату та родину. Мати Сергія працювала на фабриці, а батько таксував. В рідному місті зокрема було багато фабрик, заводів. Тут процвітала промисловість, а завдяки його довжині кожний шофер мав роботу.
У гучномовці пролунав короткий сигнал та з'явився жіночий голос:
"Шановні пасажири, на першу колію прибуває потяг номер 76, сполученням Кривий Ріг — Київ. Нумерація вагонів починається з голови поїзда."
Після оголошення, на пероні почалась метушня. Сергій зупинив музику на програвачі та підготував свій квиток.
 Хлопцю дістався тихий вагон та верхнє місце в компанії озимих людей. Сергій замовив собі чай та дивився у вікно, слідкуючи за рухом поїзда. Він проводжав знайомі йому вулиці так, ніби вже ніколи сюди не повернеться.   
 Дорога до столиці довжиною в ніч, закінчилась яскравим світлом в обличчя, що увімкнув провідник. Через навушники, Сергій не чув її голосу та прокинувся від світла і побачив на нижніх полках зібраних пенсіонерів.
- Скоро будемо у Києві, — звернулася до Сергія літня жінка.
- Це добре, — відповів хлопець та почав шукати свою футболку.

Перша порція ранкового столичного повітря одразу розбудила голод. Адже тут так смачно пахло випічкою та кавою, а ще Макдональдзом і шаурмою. 
Поки метрополітен не відчинився, Сергій все ж таки наважився скуштувати домашні пиріжки з картоплею. Біля входу до станції зібрався величезний натовп та хлопця це зовсім не лякало. Він розглядував величезне місто, яке тільки прокинулось після сну та починає жити.
Тітка та дядько Сергія жили у Голосіївському районі Києва. Після довгої та тісної прогулянки до перону, хлопець заліз у вагон та чекав на вихід. Довелося зробити пересадку на іншу лінію.
Подорож в майже порожньому вагоні сподобалась Сергію більше. Кілька пасажирів дивились на речі хлопця та його настрій. Вони заздрили його первинному сприйняттю нового міста, адже для когось поїздка за мрією закінчилась одноманітною роботою і нескінченною орендою житла.
 Гарний житловий масив з парком, річкою та багатоповерховими будинками зустрів Сергія одразу після виходу на поверхню. Спортивні хлопці займались ранковою пробіжкою, баристи варили каву в мобільних кав'ярнях, гарні дівчата вигулювали маленьких собак породи шпіц або Джек Рассел тер'єр.
Двір та під'їзд Сергій знайшов за адресою в смартфоні. Він подзвонив у дзвінок та чекав зустріти тітку Світлану, але двері відчинив Віктор. Чоловік тільки що займався спортом, це було видно по його одягу та мокрому обличчю.
- Хей! Як доїхав? Все добре? Заходь! - бадьоро запросив дядько Віктор.
- Так все добра. А де Світлана?
- Ще не прокинулась. Каву будеш? - люб'язно запропонував дядько.
- Дякую. Вже пив каву на вокзалі.
- То проходь. Лишай свої речі.
Гарний пухнастий кіт вийшов з кухні, аби привітатись з гостем.
- Кузя! Ти поїв свій корм? - спитав Віктор кота. Той м'явкнув та пішов нюхати речі Сергія.
Віктор налив апельсиновий сік у стакан.
- А ви тримаєте форму! Тренуєтесь! - замітив Сергій.
- Так, так. На вихідному в футбол граю. Зараз на роботу збираюсь. Треба будити Свєту! - посміхнувся Віктор і поспішив завітати до спальні.
Вона щойно прокинулась і вийшла до племінника трохи заспана. Чоловік поспішив до ванної кімнати.
- Ну то як справи? Бачу, ти вирішив підкорювати столицю? - привітавшись Світлана обняла Сергія.
- Так. Дуже хочу жити в цьому прекрасному місті, — признався Сергій.
Тітка одразу підійшла до холодильника і почала займатися сніданком.
- Що я можу тобі сказати? Пробуй! Не кожен, звісно, хапає удачу за хвіст. Та хтось лишається, знаходить собі пару і народжує діточок!
Тітка Свєта поставила до мікрохвильової печі млинці. Дістала сметану та джем з холодильника. Кузя повернувся до кухні і протерся хвостом по нозі Сергія.
- Кузю, мій маленький! - зраділа Свєта і забрала його на руки.
- Зараз поснідай. Відпочинь з дороги, — пропонувала тітка.
- Так. Та треба їхати шукати роботу! - одразу попередив племінник.
- Куди хочеш влаштуватися?
- В ресторан.
- В ресторан? - здивувалась тітка.
- Так. В столиці багато ресторанів і думаю туди не проблема влаштуватись.
- Це так. А в тебе є досвід?
- Навчусь, — посміхнувся Сергій.
- А мені подобається твій настрій. Молодець!

 Після відпочинку Сергій вирушив мандрувати вулицями міста. Це був дуже цікавий день в його житті, адже йому довелось пройти пішки декілька кілометрів і ознайомитись з десятками архітектурно дивовижних будинків. Найбільше хлопцю сподобався історичний Поділ та Хрещатик. Він пам'ятав його з дитинства, але повернутися сюди в дорослому віці було куди цікавіше. Вуличні музиканти надихали його. Він почув студента на саксофоні по дорозі на пейзажну алею і це було сильне враження. Хлопець грав біля Будинку актора, наповнював вузьку вулицю своєю величезною душею. Перехожі зупинялися послухати, забуваючі про свої справи. 
Він також хотів грати для перехожих та підкорювати їх серця. 
Може і правда треба почати з вуличних виступів? - подумав Сергій.
Та він ще ніколи не грав для перехожих. Одна думка про це змушувала його нервувати.
Але ти ніколи не станеш артистом, доки не навчишся жити на сцені. 
Сергій згадав пісні, які він колись співав під гітару в школі, на культурних заходах. 
 Коли він повернувся до квартири своїх родичів, дома вже нікого не було. Це зовсім не здивувало Сергія, адже Світлана і Віктор жили дуже динамічним життям.
Хлопець розкрив кофр та дістав акустичну гітару бельгійської фірми Stagg. Деякі струни довелося підтягувати, аби краса акордів не зганьбилась. Він швидко пригадав пісні з яких починав: Street spirit, Chasing Cars, Wonderwall.
Час минав так швидко, що Сергій не помітив як за вікном стемніло. Його гучний спів перервав металевий шерех ключа у замку. Світлана повернулась до дому.
Тітка завітала до кімнати, де зупинився племінник. Побачила як хлопець ховає гітару у кофр.
- Співаєш?
- Трішки, — засоромився Сергій.
В кімнаті під стіною стояло старе фортепіано. Світлана подивилась на музичний інструмент і пригадала студентські роки.
- Я теж колись навчалась в музичній школі. Та в цій справі замало грати, треба мати ще де що...
- Якщо постійно трудитися, то цього буде достатньо, аби прийти до своєї мрії, — впевнено промовив Сергій.
- А яка твоя мрія? - посміхнулась тітка.
- Писати пісні. Виступати на сцені.
- Зрозуміло. Ти зголоднів?
Племінник пішов слідом за Світланою до кухні.
- Як пройшов твій день? - поцікавилась тітка.
- Був на співбесіді. Гуляв містом.
- Коли на роботу?
- В понеділок.
- Ти можеш поки пожити у нас...
- Так, так. Я розумію. На перший час.
- Так! Я можу тобі допомогти знайти кімнату, коли закріпишся з роботою.
- Добре.