Епілог

Минуло кілька місяців, мій животик знатно округлився. Хоч до кінця терміну ще два місяці, але пересуватись мені стало вже дуже важко.

Я приклала руку, заплющила очі та прислухалась. Тепер уже чітко відчуваю, як б'ються два сердечка моїх крихіток. Ще трохи — і я зможу вас обійняти.

Алекс майже увесь день носив мене на руках, коли вперше відчув два серцебиття. Він і так був щасливим, дізнавшись про мою вагітність, а після такої звістки, що в нас буде двійня, і зовсім став літати, ніби на крилах.

Ми досі перебували під домашнім арештом. Алекса кілька разів викликали до старійшин, але нічого суттєво нового нам не повідомляли. Вони лише уточнювали деякі деталі в нього — і на цьому все.

Мене, на щастя, більше не смикали в подорожі, хоч цю всю кашу заварила я.

Вагітна вовчиця в суспільстві перевертнів майже недоторканна. Адже привести в цей світ потомство перевертням складно, і кожна дитина вважалась майже дивом, а в мене їх очікувалось одразу двоє.

З дня на день ми чекали на приїзд старійшини Північної Америки, Джейкоба Фармера.

Навіть не знаю, з чого така честь. Мене хвилював його приїзд, адже враження після останнього візиту старійшини збереглись не найкращі.

Та з усіх старійшин канадець був найбільш прихильним до мене. Тому маю сподівання, що все мине добре.

Наступного дня Фармер прибув. Його зустрів Алекс сам, як годиться, а тоді покликали й мене долучитись.

— Вітаю вас, старійшино, — привіталась я, зайшовши до кабінету.

Алекс одразу підійшов до мене, провів до крісла та допоміг зручно влаштуватись.

— Вітаю, Анжеліко Едегор. Прийміть ще раз мої вітання, — він посміхнувся мені.

— Дякую. Прошу, називайте мене просто Ліка. — посміхнулась у відповідь. — Дозвольте поцікавитись, що привело вас до нашої зграї?

Алекс тяжко зітхнув у мене за спиною. Старійшина ж хмикнув, продовжуючи мило посміхатись.

А, точно. Я ж зовсім забула, що не можна першою починати розмову зі старійшиною. А тим паче щось у нього запитувати.

— Ліко, залишайся такою ж прямолінійною, — сказав Фармер. — А то мене самого вже дістали ці занудні правила етикету.

Тоді він нахмурився і став серйозним.

— Мій приїзд — це й справді не дружній візит ввічливості. Ми вже багато що з'ясували у вашій справі. Я вирішив приїхати й особисто вам повідомити. Відсьогодні можете спокійно покидати територію зграї.

— Хочете сказати, що ви з'ясували всю правду про загибель моїх батьків?! — вигукнула я, не втримавшись. Потім покосилась на невдоволене обличчя Алекса. — Перепрошую, старійшино, за свою нестриманість.

— Це нічого, — знову посміхнувся мені. — У твого батька теж був такий характер, тому ми з ним і товаришували. Ти на нього схожа… Але я ще не закінчив із новинами. Невдовзі ми збираємо всіх Альф Європи, щоб повідомити, що старійшина Максиміліан Холлі більше не обійматиме свою посаду.

Я дивилась на нього широко розплющеними очима, не в змозі вимовити жодного слова від новини.

— Ви змогли підтвердити причетність старійшини до трагедії з родом Едегорів? — запитав Алекс.

— Так, нам вдалося з'ясувати, навіть більше… Але не будемо про це. Тепер можете не хвилюватись, що він завдасть вам якоїсь шкоди.

Мої очі наповнились сльозами. Невже нам вдалося? І відтепер ми можемо жити спокійно? Невже ми дочекались нашого «довго та щасливо»?

Я з вдячністю поглянула на старійшину.

— Я можу запевнити, що Холлі діяв самостійно, інші старійшини зовсім не причетні до цього. Тому сподіваюсь, що ти припиниш так вороже ставитись до нас.

— Так, дякую вам, — відповіла йому.

— Також до кінця терміну територією всього континенту опікуватиметься Ло Юнсі. Потім буде обраний новий старійшина. До речі, — поглянув він на Алекса, — Олександре Чорний, ти досить перспективний, не бажаєш претендувати на це звання?

Алекс заперечно похитав головою.

— Дякую за таку честь, але скоро в мене додасться турбот. І я цілком хочу присвятити себе сім'ї, — він ніжно поглянув на мене.

— Шкода, та я не наполягатиму. І ще сподіваюсь відвідати вас, коли отримаю звістку про поповнення вашої родини, — весело підморгнув мені.

— Кожен ваш візит — честь для нас, старійшино, — шанобливо відповів Алекс. — Тут вам завжди будуть раді.

Я схопилась за живіт — жахливий біль пронизав його наскрізь.

— Ай, як боляче! — застогнала.

Алекс та Фармер миттєво підхопились, обоє підбігли до мене.

— Що трапилось? — стривожено запитав Алекс.

— Живіт! — я скривилась, потираючи його. — Здається, уже минулось. Мені вже краще.

— Дозволите, я погляну? — несподівано запитав Фармер.

На що саме він хоче поглянути? Я ж сказала, що все вже минулось. Та, погоджуючись, кивнула.

Отримавши мій дозвіл, Фармер приклав долоні до живота, прикрив повіки й із хвилину прислухався. Я знову відчула болючий спазм.

— Гадаю, що сьогодні ми познайомимось із новими членами зграї, — радісно мовив Фармер, прибравши руки від мене.

— Як?! — вигукнули ми одночасно з Алексом.

— Але ж іще зарано! — почала я панікувати. — Ще ж тільки сім місяців!

— Не хвилюйся, Ліко, усе буде добре, — почав заспокоювати мене Алекс.

— Крихітки вже готові прийти у цей світ. Вони здорові та сильні й краще знають, коли прийшов час. Тому не хвилюйся, — впевнено мовив Фармер.

У мене почались стрімкі пологи, але навіть так довелося пережити кілька тяжких годин.

Нарешті мені поклали на груди два маленькі згортки щастя — найбільший скарб у всьому світі.

Чому я тільки хвилювалась, коли дізналась про вагітність?

Я втомлена, але щаслива пригортала крихіток до себе. Сьогодні на світ з'явились Елеонора та Дарій.

Дівчинку ми вирішили назвати на честь моєї матері, а хлопчику Алекс особисто обрав ім'я. Мені теж воно припало до душі, тому я не стала сперечатись.

***

Темна невелика кімната, чисто прибрана. Але вона все одно холодна, похмура, позбавлена будь-яких елементів розкоші, виглядала вбого, навіювала відчай.