27

Повернувшись додому, ми зажили звичним життям. Поки звісток від старійшин не було. Тож я намагалась не думати про це, щоб зайвий раз не нервувати.

Нарешті почала готуватись до церемонії представлення зграї. Це все ж таки моє вовче весілля, чи щось подібне до цього. Словом, дуже вагома подія мого життя.

Але й підготовки особливо не було. Церемонія проходитиме в лісі, ніяких гулянь після неї не проводиться. Усе, що мені було необхідно, — це сукня. Але й тут із мене тільки зняли мірки — і на цьому все. Сукня виготовлялася відповідно до звичаїв і повинна мати традиційний для церемонії крій, тож фасон я також не обирала.

Але я не стала засмучуватись. Хоча б уникну божевілля підготовки до свята, буду тільки насолоджуватись цим.

Нарешті настала довгоочікувана ніч.

Мені принесли сукню. Вона виявилась пошитою з білої атласної тканини, довжиною до підлоги, красиво облягала тіло. Добре, що животика ще немає. До низу поділ сукні трохи розширювався та мав невеликий розріз збоку для зручності. Сукня була розшита срібними нитками, які здавалися витканими з самого місячного сяйва. Неймовірна краса.

Мені допомогли зробити чудову зачіску, прикрасивши волосся справжніми живими квітами.

Нарешті за мною зайшов Алекс. До місця проведення ми вирушимо разом.

Алекс виглядав неймовірно у своєму костюмі, виконаному теж у традиційному стилі цього заходу. Наряд сів на нього ідеально, підкресливши широкі плечі й звужуючись до талії, надаючи йому ще більш мужнього вигляду. Він був виготовлений із чорної тканини, розшитий такими ж візерунками зі срібних ниток, як і моя сукня.

Поряд ми виглядали приголомшливо. Нібито такі різні на перший погляд, але все ж подібні. Ми доповнювали образи один одного. Невдовзі ми з ним поєднаємось і станемо одним цілим.

Біля будинку вже чекав хранитель. Він благословив нас, прочитавши ритуальні молитви, і вручив запалену свічку, яку ми повинні донести до місця церемонії, не давши їй згаснути. Свічка — як символ наших палких почуттів, які ми плекатимемо й надалі.

Погода стояла безвітряна, тиха, тож це було не складно, але ми все ж не поспішали. Тихою ходою крокували лісом у своє спільне майбутнє.

На лісовій галявині зібралася вся зграя. Перевертні тримали в руках свічки, освітлюючи місцевість.

Тендітні вогники яскраво палахкотіли в їхніх руках, це надавало якоїсь урочистості, таємничості, чарівності цьому місцю. Галявину заполонила магічна атмосфера.

Посередині встановили арку з квітів та столик із ритуальними предметами. Біля арки на нас уже чекав хранитель.

Я нервово зглитнула, коли побачила сріблястий відблиск ножа. Уже встигла забути про цю маленьку деталь церемонії.

Алекс ніжно стиснув мою долоню, його підтримка допомогла трохи заспокоїтись.

Місяць почав неспішно сходити, освітлюючи своїм сяйвом присутніх.

— Ми закликаємо Богиню Місяця та духів наших предків стати свідками поєднання цієї пари, — урочисто проголосив хранитель зграї.

Пронісся легкий порив вітерцю, ніби й справді до нас приєднались незримі духи й так сповістили про свою присутність.

Хранитель почав читати благословення давньою мовою перевертнів.

Я не розуміла жодного слова, проте глибоке, розмірене звучання слів заворожувало.

Скінчивши, хранитель передав нам ритуальний ніж. Алекс узяв його першим і полоснув по своїй долоні. Потім передав мені.

Я на мить завагалася, перед тим як зробити те саме. Мені коштувало чималих зусиль не виказати страху й порізати себе добровільно.

Я намагалась приховати власне хвилювання, хоч це виявилося зробити не так просто. Та я мусила зробити поріз — цього вимагала церемонія.

Я заплющилась і різонула долоню — гострий біль пронизав руку. Але мені вдалося.

Ми піднесли долоні до чаші з вином, яку тримав хранитель, — кілька крапель крові з наших рук упали всередину.

— Так, як у чаші поєднується ваша кров, віднині й навіки переплітаються ваші душі — у цьому житті і в наступних також. Нехай при наступному вашому переродженні світла Богиня Місяця допоможе вам знову відшукати один одного, — промовив хранитель.

Він передав чашу спочатку Алексу, потім мені. Ми осушили її до дна.

Дикі традиції… Та чи мені про них судити? Перевертні мають багатовікову історію і трепетно бережуть свою культурну спадщину, яка віднині стала й моєю.

Хранитель вклав мою руку в долоню Алекса, щоб наші порізи стикалися, і обв'язав червоною стрічкою.

Почав знову бурмотіти благословення.

Я дивилась на свого коханого чоловіка, відчувала безмежну любов, мене переповнювало щастя. Я знала, що він відчуває до мене те саме. Мені здалося, що я навіть почула його думки, наче свої власні. Настільки наш зв'язок став міцним.

— «Нарешті ми разом навіки, маленька моя бунтівна вовчиця».

На мить мене немов переповнило світлом, я відчула приємний спалах тепла в грудях. Я навіть охнула від здивування. Очі Алекса сяйнули сріблястим блиском і знову стали звичними. Він мені посміхнувся — здається, відчув подібний сплеск.

Я відчувала небувале піднесення, навіть сильніше, ніж відчувається при оберненні.

— Перед священними свідками та всіма членами зграї створено нову сім'ю! — урочисто проголосив хранитель.

Після цих слів ми розвернулись обличчям до присутніх — нас радісно почали вітати вигуками та оплесками.

Я щиро посміхалась усім присутнім. Нарешті я віднайшла своє місце в цьому світі: коханого чоловіка, дім, вірну родину.