25

Ми з Алексом сиділи в повній тиші, кожен занурений у власні важкі думки.

Я обмірковувала почуте. За цю зустріч дізналась дуже багато, але все якось не складалося в одну картинку.

Намагалась дослівно пригадати розмову з Максиміліаном, точніше, той його монолог. Можливо, я щось наплутала? Та здається, чітко пам'ятаю всі його слова. Вони глибоко закарбувались у моїй свідомості. Він говорив, що це спільне рішення старійшин.

Та послухавши їх зараз, я не зовсім впевнена в цьому. Здається, що вони не причетні. Невже Максиміліан Холлі сам провернув це все?

До речі, мотив у нього був вагомий. Мій батько загрожував його владі, міг змістити з посади. І як вдало Айзек його вбив саме перед новим переобранням старійшин. Тут точно не обійшлося без Холлі.

Тепер хвилююсь, чи правильно вчинила, розповівши все, що про них знаю. Чи дотримають слово старійшини і не покарають Алекса за мою поведінку. Адже своєю промовою я порушила хтозна-скільки їхніх правил.

Низ живота трохи потягнуло. Я скривилась і обережно потерла рукою місце, що боліло. Це не приховалось від Алекса, він помітив.

— Що з тобою? — одразу стурбовано запитав.

— Та все добре, трохи перенервувала. — Алекса зовсім не переконали мої слова, він досі мав схвильований вигляд. — Зараз трохи перепочину — і все прийде до норми. Не хвилюйся, — повторила з посмішкою, провела рукою по його щоці. — Зі мною та малюком усе гаразд.

— Із малюком?.. — почула я збоку.

Біля дверей стояв старійшина Фармер, він здивовано дивився на мене. Я зблідла — у мої плани зовсім не входило розкривати цю інформацію зараз. Чому я це сказала, чому не відчула його наближення?! Навіщо він взагалі вирішив прийти сюди? Секретаря в них немає, чи що?

Алекс устав і закрив мене собою від погляду старійшини. Я почала хвилюватися ще більше. Алекс своїм вчинком може прогнівити старійшину — це неприпустима поведінка. А ми й так у хиткому становищі. Він практично кидає виклик своїми діями.

Я підвелась і вийшла з-за спини Алекса. Старійшина вивчав мене поглядом, зовсім не звертаючи уваги на дії Алекса. Це вже добре. Фармер почав принюхуватись.

Відступати нікуди.

— Про якого малюка ви говорили? — примружився старійшина, уважно дивлячись на мене.

— Я вагітна, — зібралась із духом і відповіла йому.

Брови Фармера поповзли вгору. Він певний час продовжував мовчки, здивовано дивитись.

Тоді різко наблизився до мене. Алекс інстинктивно спробував стати на його шляху, закриваючи мене.

Фармер зупинився, перевів суворий погляд на Алекса. Вони дивились один одному віч-на-віч. Обидва суворі, кремезні чоловіки.

— Не забувай, у чиїй присутності ти так зухвало поводишся, Альфо. Та я врахую, що твоя поведінка продиктована становищем твоєї вовчиці. Усе ж я також повівся недоречно.

Тепер я стояла, витріщившись на старійшину. Невже він щойно визнав, що вчинив неправильно? Схоже, він більш адекватний, ніж Холлі. І чому не він старійшина Європи?

— Дозволиш переконатись особисто? — звернувся Фармер до мене.

Я кивнула, не зовсім розуміючи, як він це планує зробити. Алекс продовжував стояти поряд, готовий у будь-який момент мене захистити, не зважаючи на те, що перед ним старійшина.

Фармер обережно наблизився й принюхався до мене, тоді приклав руку до мого живота. Постояв так із хвилину. Тоді відійшов убік.

— Не очікував, це дійсно правда. Я вас вітаю, звісно. Але як таке можливо? — здивовано поглянув на мене.

Про що саме він питає? Мені пояснити йому, звідки діти беруться, чи що?

— Ем, то ми ж із ним пара, і хоч офіційної церемонії в нас усе ще не було, але ми дорослі. То що тут такого? — почала я.

Фармер кашлянув, приховуючи посмішку, Алекс же тяжко зітхнув.

— Гадаю, старійшина трохи не те мав на увазі, — тихо шепнув мені Алекс. І звернувся до Фармера: — Моя пара вже опанувала зв'язок із вовчицею, хоч і минуло зовсім мало часу.

Фармер присвиснув.

— У вас ще навіть церемонії не було, а вже чекаєте на поповнення. Скільки тобі років? — одразу почав допитуватись. — Виглядаєш зовсім молодо.

— Мені нещодавно виповнилось вісімнадцять.

— Вісімнадцять?! — здивувався Фармер. — Це ж яка в тебе повня за рахунком буде?

— Ця, що наближається, буде моя третя як перевертня.

— Не можу повірити в це! Парі потрібно щонайменше кілька років, щоб у них з'явилось потомство. Та й так швидко опанувати звіра — це щось! Рід Едегорів таки знатний. Недарма цей союз вважали багатообіцяючим, — радісно сказав він, а тоді тихо додав: — Мені щиро шкода, що все так сталося з твоїми батьками… Тепер усі старійшини взялися за справу, тож докопаємося до істини.

Двері знову відчинилися, і до кімнати зайшов ще один старійшина — Гамріз.

— Фармер, чому ти так довго? Скільки нам іще тебе чекати? Я хочу якомога швидше з усім розібратись, — невдоволено поцікавився. — І чому вони ще й досі тут?

— Ти уявляєш, вона вже вагітна! — вигукнув Фармер, ігноруючи бурчання Гамріза. — Тільки-но пройшла першу повню — і вже вагітна!

Мене зовсім не тішила така підвищена увага до себе. Я інстинктивно прикрила живіт рукою й відступила на крок.

Невдоволене обличчя Гамріза змінилось здивуванням. Він переводив недовірливий погляд то на мене, то на Фармера. Та зрештою опанував себе.

— Що ж, це досить цікаво, але це не змінює того, що вона сказала. Звинувачення серйозні й висунуті проти нас. Із цим потрібно розібратися в першу чергу. Потрібно провести розслідування. — Тоді він поглянув на мене: — Тобі з твоїм Альфою доведеться залишитись на цей час тут, під вартою. Коли ми все з'ясуємо, то повідомимо вам своє рішення.

Він хотів іти, але я, набравшись сміливості, зупинила його.

— Зачекайте, — трохи запнулась, коли він обернувся й невдоволено глянув на мене. Знову набралась хоробрості й заговорила, намагаючись розмовляти рівним, спокійним тоном: — Ми маємо запис, який пояснить, звідки я дізналась про все, що говорила вам, і ще докази нападу на зграю мисливців.