20

Алекс подбав про всі дрібниці. Придбав нам розкішне вбрання та замовив доставку в номер. Сукня ідеально мені підійшла.

Невже він так добре вже знає мене? Цікаво, чи впоралась би я так само чудово з покупкою одягу для нього?

Я крутилась перед дзеркалом, розглядаючи себе. Виглядаю неймовірно, можливо, й пробачу Алексу образливі слова. Уміє ж він робити подарунки. Я зробила легкий макіяж та зібрала волосся в зачіску.

На диво, я швидко й легко з усім упоралась. Адже часто буває: коли потрібно виглядати якнайкраще, то зачіска чи макіяж, як на зло, не вдаються.

До мене підійшов Алекс.

— Маєш чарівний вигляд… — прошепотів він, поцілувавши мене в вигин шиї.

Я млію від його ласк, майже миттєво тіло відреагувало на його ніжний дотик. Це був лише невинний поцілунок, а моє дихання стало важчим. Я швидко відігнала від себе ці думки. Зараз потрібно йти залагоджувати мою нетактовність щодо членів місцевої зграї.

Алекс ледь помітно посміхався кутиками губ, спостерігаючи за моєю внутрішньою боротьбою. Я впевнена, що він відчуває моє бажання, а похід до ресторану на ділову зустріч — це зовсім не те, чого я зараз хочу.

— Якщо готова, ходімо, — звернувся він до мене.

Я лише кивнула у відповідь.

Ми спускались ліфтом. Я непомітно з-під вій розглядала його. Впевнений у собі, владний, харизматичний. Який же він сексуальний. Я закусила губу. Мабуть, це все атмосфера в ліфті. Ми разом з Алексом так близько в маленькому приміщенні, здалося, ніби повітря наелектризувалось. Мені стало дуже спекотно.

Як йому вдається залишатись таким спокійним? Він чудово володіє собою, на відміну від мене.

Алекс відчув мій погляд на собі. Несподівано притиснув мене до стінки ліфта, почав палко цілувати, забираючи все моє дихання. Однією рукою притримував мене за талію, долонею другої захопив мої зап'ястя й притиснув над головою.

Ліфт подав сигнал зупинки. Алекс швидко відсторонився, легко притримав мене рукою за талію, допомагаючи встояти. Іншу сховав до кишені.

Він виглядав спокійно, ніби щойно між нами нічого не сталося. Я ж збентежена, з рум'янцем на щоках, ледь трималась на ногах. Намагалась зібрати думки до купи й хоч трохи привести себе до ладу.

До ліфта зайшла літня дама, оглянула мене з осудом, але промовчала. Європейська тактовність.

Коли ми вийшли, я вирішила обуритись Алексу:

— Чи не краще залишити ці ігри на потім, коли ми повернемось у номер і залишимось наодинці? Навіщо мене так бентежити в людному місці?

Алекс чарівно посміхнувся.

— Не зміг встояти, — він нахилився до мене й прошепотів низьким голосом: — Я теж мрію нарешті покінчити зі справами і якомога швидше опинитись наодинці з тобою, — він прикусив моє вухо.

Я знову почервоніла, могла б уже й звикнути. Та близькість Алекса досі мене хвилює, особливо коли він так поводиться. Навіть не уявляю більше свого життя без нього.

До ресторану дісталися без пригод. Далі Алекс поводився пристойно й припинив мене хвилювати своїми діями.

Перед тим як зайти, Алекс трохи розповів про місцевого Альфу. Його поведінка залежить від настрою, який може миттєво змінюватись, тож потрібно весь час бути насторожі.

У ресторані нас провели до приватної кімнати. Завбачливо, зважаючи на те, про що йтиме мова. До цього я сумнівалась, як нам вдасться поговорити в людному місці про наші справи.

На нас уже чекали. За столом по центру сидів світловолосий чоловік, високого зросту, арійської зовнішності. Судячи з його поведінки — це і є місцевий Альфа. Біля нього ліворуч розташувались ще двоє перевертнів — мої випадкові знайомі, що хотіли затримати мене на вокзалі. І один незнайомий праворуч.

А що вони тут роблять? Я гадала, що спілкуватимусь виключно з Альфою, думала, можливо, ще бета буде присутній як права рука ватажка. Але ніяк не очікувала зустріти тут і їх. Невже прийшли за особистими вибаченнями від мене? Так сильно я їх зачепила?

Поряд із ними сиділи дівчата, всі модельної зовнішності. Вони поводились надто відверто з чоловіками. Одна навіть вмостилась на колінах в одного з них.

Щось занадто людно для ділової зустрічі. Нам точно сюди?

Алекса зовсім не здивувало побачене, ніби це звична справа. Він привітався з Альфою, і ми приєднались за столом до решти.

— Я Бйорн Себерг, Альфа місцевої зграї. Опустимо формальності. Отже, це ти так нахабно повелась із моїми хлопцями? — звернувся він до мене.

Безцеремонний, одразу в лоб. Бйорн, здається, перекладається як «ведмідь». Йому пасує це ім'я, дуже точно описує його — такий же небезпечний.

— Що ж, я перепрошую за той вчинок, але я дуже поспішала й не мала часу на люб'язності, — відповіла йому.

Бйорн розреготався. Мене збила з пантелику така його реакція. Та Алекс же попереджав про його непередбачуваність.

— Ми б хотіли все залагодити, — втрутився Алекс.

— Та я бачу, — пересміявшись, сказав Бйорн. — Навіть не побоялись знову тут з'явитись.

— Не хотів залишати так цю ситуацію, — спокійно відповів йому Алекс. — Сподіваюсь на твою розсудливість, Себерг.

— Не перший рік знайомі, Чорний. Думаю, ми щось вигадаємо, — він якось дивно глянув на мене.

Алекс не казав, що вони раніше були знайомі. То, можливо, усе обійдеться.

— Та що ми розвели теревені! — голосно вигукнув Бйорн. — Не будемо марнувати хороший вечір на пусті балачки, давайте розважимось нарешті!

Він одним махом осушив свій келих. Інші повторили за ним. Дівчата залились гучним сміхом.

Я ніби на студентську вечірку потрапила. Навіщо мені взагалі було так чепуритись? Сюди потрібен геть інший наряд, такий як для нічного клубу, а я одягнена, ніби до театру.

Я відчула невдоволення, що йшло від його підопічних. Гадаю, вони чекали зовсім іншої розв'язки, але не сміли перечити своєму Альфі.

То що це все? Ми розібрались із цим непорозумінням?

Я глянула на Алекса — він весело, в тон Бйорну, підтримував бесіду, але досі був увесь напружений.

Бйорн голосно грюкнув келихом об стіл. Він уже був добряче напідпитку.