19

Ми стояли в розкішному холі маєтку родини Дальстремів. Нарешті я покину це місце.

— Легкої подорожі, — сказала наостанок фрау Ульріка.

Вона та голова дому прийшли попрощатися з нами перед від'їздом. Його дружина й синок вирішили не з'являтися. Це мене потішило, я теж не мала жодного бажання з ними спілкуватися.

— Дякую вам. — попрощалась я з нею, вона мене обійняла.

— Щасливо дістатись дому, — стримано відповів Мікаель.

Я ввічливо посміхнулась у відповідь. Вони з Алексом потисли руки. І ми нарешті вийшли з маєтку.

Я до останнього хвилювалась, чи відпустить він нас. Тривога не полишала мене навіть коли ми вже їхали в машині. Здавалося, ось-ось щось трапиться і нас передумають відпускати.

Алекс мовчав, тільки стискав мою долоню своєю. Він щось напружено обмірковував. Та й не місце зараз для відвертих розмов.

Упродовж усієї подорожі країною до аеропорту ми розмовляли лише на нейтральні теми. Можливо, це й на краще. Він заспокоїться і не буде читати мені нотацій.

Невдовзі ми прибули потягом до Стокгольма. Я гадала, що відразу вирушимо в аеропорт. Та Алекс попрямував до готелю.

— Хіба ми не одразу в аеропорт? — запитала в нього. — Невже зараз немає рейсів?

Я вже хотіла діставати телефон, щоб перевірити, коли найближчий. Та Алекс мене зупинив.

— Нам доведеться тут трохи затриматись, — він тяжко зітхнув, глянувши на мене. — Доведеться залагодити ситуацію, яку ти тут створила…

— Тобто? — здивувалась я. — Що ще залагоджувати?

— Ти спровокувала конфлікт із місцевими, — вирішив мені пояснити.

Я нахмурилась на його слова. Почала пригадувати, про що це він говорить.

Який ще конфлікт я спровокувала? Ах, так, до мене ж тут підходила парочка перевертнів і хотіла кудись потягти. Я вже встигла забути про цей випадок.

— Та не було жодного конфлікту, — спокійно відповіла. — Ми мило поспілкувались, і я пішла далі. Я весь час була чемною, чесне слово.

— Скільки ж тобі ще треба вивчити… — втомлено сказав Алекс. — Ти навіть елементарних речей не знаєш. Навіть не розумієш, що накоїла. Ти порушила кордон іншої зграї, нагрубила її вовкам і просто пішла.

— Ти надто згущуєш фарби, — образилась я на його слова. — Я дійсно привітно з ними спілкувалась і ввічливо відхилила їхнє запрошення завітати в гості.

— Спробуй це пояснити їхньому Альфі… — втомлено промовив Алекс, а тоді змінив тон. — Хай там як, а так залишити ситуацію ми не можемо. Тож сьогодні йдемо до нього на вечерю. Я домовився про зустріч.

Ми зайшли в хол готелю. Тут виявилося дуже людно, якраз заселялась група туристів. На мене несподівано почала тиснути їхня присутність. Занадто багато людей довкола.

У мене ніби знову стався напад сплеску чуттів, як було перед пробудженням вовчиці. Я відчувала забагато всього одразу: запахи, звуки, емоції. Тонкий нюх загострився до максимуму, слух посилився настільки, що я чула серцебиття кожного присутнього. І ще я відчула бурю різних емоцій, що накрила мене, мов цунамі, але не як аромат. Я відчувала їх як власні почуття.

Я замружилась, затулила вуха руками, затамувала подих. Моє серце шалено калатало. Здавалося, моя голова ось-ось вибухне від перенавантаження.

Алекс мене кликав, я відчувала сильне занепокоєння, що йшло від нього. Це ще більше погіршувало ситуацію.

Я спробувала все відкинути, відгородитися. Спочатку відновила дихання. Почала зосереджуватись тільки на Алексові, а тоді поступово приглушувати всі чуття.

За хвилину я спокійно перевела подих. Нарешті змогла роззирнутися.

Я сиділа на одному з м'яких диванчиків у готелі. Навпроти мене присів стурбований Алекс. На диво, я могла, навіть не дивлячись, точно сказати, де перебуває кожна людина на цьому поверсі й які емоції вона зараз відчуває, але більше це мене не напружувало. Це було так природно, тепер так звично.

Зі мною щось дивне коїться… Але не варто ще й цим турбувати Алекса.

— Припиняй хвилюватись, зі мною вже все добре, — спробувала заспокоїти його.

— Як може бути все добре?! Хвилину тому ти була сама не своя! Зовсім не реагувала на мене. Що з тобою відбувалося?! — він підвищив голос через хвилювання, мало не перейшов на крик.

— Ми привертаємо непотрібну увагу, — спокійно мовила до нього.

Я обвела поглядом хол. Деякі з відвідувачів почали з цікавістю поглядати на нас. Персонал готелю напружився, теж уважно спостерігав за нами.

— Спочатку давай заселимося в номер і там про все спокійно поговоримо, без зайвих свідків, — примирливо мовила й додала: — Зі мною вже все добре, справді.

Алекс невдоволено глянув на мене. Обдумавши мої слова, попрямував до стійки реєстрації.

За пів години ми вже були в номері.

Я блаженно розкинулась на широкому ліжку. М'яке, зручне, комфортне — так і манить повалятися. Ммм, особливо після такої тривалої подорожі.

Алекс же не розділяв мого захвату, спочатку похмуро дивився на мене, а врешті не витримав:

— Може, ти вже поясниш, що з тобою трапилось? — суворо мовив.

— Не будь таким занудою.

Я надула губки, а тоді хитро глянула на нього.

— Приєднуйся до мене на ліжку, і я обіцяю все-все тобі розповісти, — погладила простирадла поряд із собою, запрошуючи його.

— Годі вже так поводитись! — не витримав Алекс.

Весь настрій мені зіпсував. Від нього так і несе роздратуванням. А я просто хотіла відволіктися від цих подій хоч на деякий час.

Я підсунулась на край ліжка, сіла зручніше, зітхнула й стала серйозною.

— Я краще за тебе усвідомлюю всю серйозність. Але щоб тримати внутрішню рівновагу, потрібно відволікатись, інакше не витримаю тиску, — понуро відповіла. — Зустріч із місцевим Альфою — лише привід затриматись тут, чи не так? Я тепер можу багато що відчувати й розуміти, але не знаю, як саме в мене це виходить.

Я глянула на нього, Алекс стиснув губи в тонку лінію. Так я й думала. Те, що я стала краще відчувати емоції — не просто як запахи, а тонше, сприймати як свої власні, — допомагає мені розкривати плани Алекса. Шкода, що думки я ще не навчилась читати, це б не завадило.