18

Прокинулась я, коли сонце хилилося до вечора. У кімнаті була сама — Алекс, мабуть, ще спілкується з Мікаелем.

Скільки ж це я годин проспала, якщо надворі вже вечоріє? Адже ж був тільки ранок. Чи це все мені наснилося?

Поряд зі мною простирадла зім'яті й пахнуть свіжою хвоєю. Обережно провела рукою по них. Це таки не сон, Алекс справді тут. Він навідувався до мене, коли я спала, і провів тут певний час. А я не відчула його присутності — глибоко провалилась у сон.

Дивно, здається, я навіть не крутилась, доки спала, так і прокинулась у тій самій позі, що й заснула. Раніше зі мною такого не траплялося.

Пригадала, що в мене сильно боліла голова, а зараз нічого не турбує. Навіть забула, що до цього почувалась так погано.

Потрібно привести себе до ладу й іти на пошуки Алекса.

Швидко з цим упоралась і вийшла в коридор. Там на мене чекала Флора. Цього разу чергувала просто навпроти моїх дверей. Та байдуже, нехай хоч в самій кімнаті сидить. Саме вона мені зараз і потрібна.

— Привіт, я б хотіла знайти Олександра Чорного. Знаєш, де він зараз? — відразу звернулась до неї.

Побачивши мене, вона якось дивно подивилась, але швидко опанувала себе. Чому в неї така незрозуміла реакція? Але це потім. Хочу якнайшвидше побачитися з Алексом. Як же я за ним скучила!

— Пані, ви вже добре почуваєтеся? Можливо, покликати вам лікаря? — запитала вона замість відповіді.

— Зі мною вже все добре. І я ж просила звертатися до мене на «ти» й на ім'я. Бо почуваюся якоюсь тітонькою в літах, коли до мене так звертаються. То де я можу знайти Олександра Чорного? — нагадала їй своє запитання.

— Зачекайте, будь ласка, в кімнаті. Я сповіщу, що ви бажаєте його бачити, — ввічливо відповіла вона.

Я так само ввічливо посміхнулась. Та щойно відвернулась, усмішка зникла з мого обличчя. Як я могла забути, що перебуваю тут під арештом? Доведеться чекати в кімнаті.

Як мені набридло вже бути в цьому маєтку. Коли я нарешті зможу забратися звідси? Можливо, приїзд Алекса цьому посприяє? Сподіватимусь на це. Не буде ж Мікаель силоміць утримувати в себе Альфу іншої зграї.

Хоча я ж не знаю, якою владою він володіє. Адже рід Дальстремів дуже впливовий. Та ні, це безглуздя.

І все ж я почала нервувати через це.

Відчула наближення Алекса, ледь дочекалась, коли він зайде до кімнати. Він ніби навмисно так довго йшов сюди.

Я радісно кинулась в обійми. Як довго я цього чекала!

Він відсторонив мене й занепокоєно оглянув.

— Як ти почуваєшся? Щось турбує? — спитав найперше.

— Уже все добре, — відмахнулась я. — Знайшов привід для хвилювання. Поспала кілька годин — і як новенька.

— Кілька годин?! Та ти не приходила до тями більше доби! — вигукнув він.

Я округлила очі. Та не може цього бути! Я ж тільки вранці заснула, а зараз вечір…

— Я не могла стільки проспати, ми ж з тобою бачились сьогодні вранці.

— Це було вчора… — глухо відказав Алекс. — Ти ніби в кому впала. Пульс ледве відчувався, дихання набагато рідше за норму, температура тіла впала до критичної, і ти взагалі не рухалась. Ледь помітно тільки груди підіймалися — а так можна було б сприйняти тебе за мерця!

— Я глибоко заснула, мабуть, перевтомилась… Тому й надовго так. Це був просто глибокий, здоровий сон, — відповіла йому. — Не варто робити з цього трагедію.

Алекс узяв мене за плечі, нахилився до рівня моїх очей. Я відчула цілу бурю емоцій, що вирували в ньому. Він ледве стримувався.

— Я тобі стільки всього хочу сказати зараз. Ти навіть уявити собі не можеш, що я відчуваю. Але ми поговоримо про все не тут. — Він суворо поглянув на мене. — Пізніше на тебе чекає дуже серйозна розмова. Я тобі обіцяю.

— Прозвучало якось дуже загрозливо. — Я справді зараз найчіткіше вловлювала від нього хвилі роздратування. — Щось ти надто кровожерливо на мене дивишся. Це ж які думки зараз у тебе? Я гадала, будеш радіти зустрічі.

А відколи це я стала так добре розуміти його емоції? Звісно, раніше я теж могла його відчувати, але щоб настільки чітко. Мабуть, наш зв'язок як істинної пари став міцнішим.

У мене зараз стільки питань до нього. Та Алекс дав чітко зрозуміти, що це не те місце, де можна вільно говорити про що хочеш.

— Припини дратувати мене ще більше. Я навіть не уявляю, що з тобою зроблю пізніше, — він прикрив повіки.

Я помітила, як його очі на мить спалахнули звіриним блиском. Він ледве стримує перетворення! Невже це я його так розлютила?! Я передбачала, що викличу гнів, але щоб аж настільки.

Алекс заспокоївся, тяжко зітхнув і знову поглянув на мене.

— Зараз тебе огляне лікар, потім ти поїси і будеш відпочивати. Більше ніяких перевтомлень. Зрозуміло? — він суворо подивився на мене.

Тільки приїхав — і вже керує кожним моїм кроком. Тиран!

Я насупилась на його слова. Але нічого не відповіла, щоб ще більше не розлютити. Не вистачало, щоб він іще обернувся вовком через мене й накликав зайвих неприємностей.

— Лікаря, значить, ти вже викликав, — усе ж не втрималась, відчувши наближення пана Ланге. — О, то й за вечерю вже розпорядився? До нас поспішає служниця з обідом. І коли ти тільки встиг? І Мікаель Дальстрем теж прямує сюди… А йому чого знову потрібно? Навіщо ти ще й його покликав? І не забуваймо про мою постійну компаньйонку в цьому маєтку — особисту тінь. Флора вже чекає під дверима. Ти ж казав, що мені варто більше відпочивати? А сам збираєш цілий натовп у кімнаті.

Я чесно намагалась змовчати, але хіба це можливо?

Алекс нахмурився, дивлячись на мене, якийсь час щось обмірковував.

— Чому ти вирішила, що вони всі йдуть сюди? Я не відчуваю їхнього наближення. Окрім твоєї особистої тіні, чи як ти її назвала. І я ні про що не розпоряджався. Мене сповістила твоя охоронниця, і я відразу попрямував до тебе в кімнату.

Тепер нахмурилась я. Про що це він? Вони ж вже зовсім недалеко. І хто тоді їх усіх викликав? Флора постаралась усіх сповістити?

Ну звісно, а хто ж іще.

Вона стежить за кожним моїм подихом тут і про все доповідає Мікаелю. Але чому Алекс не відчуває, що всі вони вже майже поруч? Чи він не думає, що прямують саме до нас? Мабуть, так і є.