17

Голова досі боліла, ще й скроня саднила.

Я застогнала від нестерпного пульсуючого болю. розплющила очі та потягнулась руками до голови.

Чорт. Як все невдало склалось. Трохи перестаралась з посиленням чуття, або щось не так зробила? Ще й з ліжка гепнулась на додачу. Це ж треба було так необачно сісти біля самого краю. Сиділа б по центру, то не впала додолу. 

Знайшла проблеми на рівному місці, навіть не виходячи з кімнати. Та я сама себе перевершила цього разу.

Потрібно наступного разу поступово посилювати здатність, щоб знову ось так не втратити свідомість.

Чекате но, а чому це я знову опинилась на ліжку? Я ж точно пам'ятаю, що впала з нього додолу. Ще й скроня саднить від удару.

В цей бік хтось швидко біг коридором, точно табун слонів. А тихіше не можна? Голова й так нещадно розколюється. 

З яких це пір маєтком так гасають? Щось трапилось?

Вловила наближення трьох осіб: дівчини, точно моя охоронниця - Флора та двох чоловіків, один з них видався знайомим мені, дуже схоже на Алекса, але це просто не може бути він. 

Сильно ж я вдарилась. Швидко спробувала відгородитись від будь якого сприйняття оточуючих. Зараз це тільки посилювало головний біль.

Підвелась з ліжка, мене трохи хитало. Оглянула футболку, вся заляпана кров'ю. Потрібно переодягнутись та сходити вмитись. Підозрюю, обличчя в мене теж все вимазане. Краще приведу себе в порядок.

Мої двері різко розкрились, першою забігла Флора, за нею ще якийсь перевертень і Алекс...

Я так і застигла розглядаючи свій одяг, мої відвідувачі теж завмерли на місці. Першим до мене кинувся Алекс, розштовхавши інших.

- Ліка, що з тобою? - стурбовано поглянув мені в обличчя.

Він ледь доторкнувся до скроні пальцем, оглянув мене, одяг. Тоді його тон різко змінився, він розвернувся і люто гаркнув на інших:

- Це так ви добре дбаєте про гостей! Дальстрем запевняв мене, що вона в повному порядку! І про неї турбуються не гірше, ніж як про члена власної зграї!

Алекс притримував мене однією рукою, я відчувала як його трясе від несамовитого гніву. А в мене кожне гучне слово віддавалось гострим болем в голові.

Це в мене галюцинації від удару головою чи Алекс дійсно тут, зараз стоїть поряд зі мною. Начебто все реальне, відчуваю його запах, тепло тіла.

Я піднесла руки до голови та помасажувала скроні, щоб хоч якось полегшити свій стан. 

Взагалі не розумію, що тут відбувається. Через що здійняли стільки шуму? Чому Алекс такий розлючений, наче б то й не на мене чи все ж на мене. Щось я випала з реальності. Точно щось пропустила доки була без свідомості.

- З нею все було впорядку, - почала виправдовуватись Флора, - я сама чергувала біля її кімнати, сюди ніхто не заходив. Я почула глухий ударі і знайшла її в такому стані, тут в кімнаті. Я не знаю, що з нею трапилось.

В кімнату зайшов Мікаель Дальстрем. Він уважно оглянув мене. Його губи стиснулись в тонку лінію, коли він побачив мій стан.

Скільки відвідувачів сьогодні до мене. Чому раптово стільки уваги?

- Нехай її спочатку огляне лікар, - мовив Мікаель, - нам же краще вийти і дати йому зробити свою роботу.

- Я не залишу її в такому стані саму! - грізно відповів Алекс.

- Запевняю, вона в надійних руках, - спокійно мовив Мікаель.

- До цього також запевняли, що вона в повному порядку. Але якою я її зараз бачу? - відповів йому Алекс.

Це не сподобалось Мікаелеві, він знову стиснув міцно щелепи.

- Я обов'язково з'ясую, що тут трапилось. Так цього не залишу, даю вам своє слово, - мовив з натиском і звернувся до незнайомого мені перевертня, - лікарю Ланге, огляньте її.

До мене підійшов лікар, що до цього тихо стояв позаду всіх.

- Дозволите? - звернувся від до Алекса, він все ще міцно притискав мене до себе.

Алекс невдоволено відсторонився надаючи до мене доступ лікарю. Мене знову посадили на ліжко, біля якого я продовжувала стояти.

Лікар уважно оглянув мене. Виміряв тиск, пульс. Посвітив ліхтариком в очі, поводив пальцем переді мною. Що він намагається з'ясувати? Щось мені досі складно добре міркувати.

- Як ви почуваєтеся? - звернувся нарешті до мене, - вас щось турбує?

- Голова сильно болить та ще трохи паморочиться, - відповіла йому.

Він кивнув мені, уважно оглянув місце удару. Підвівся і став доповідати Мікаелеві.

- Її стан є наслідком значного перенапруження, нічого серйозного. Її потрібно забезпечити цілковитим спокоєм та відпочинком і до завтра з нею буде все впорядку.

- Чим викликане це перенапруження? - запитав Дальстрем.

- Не можу точно відповісти. Я провів лиш поверхневий огляд, щоб я зміг вам відповісти потрібно зробити більше досліджень. 

- Ліка, що тут трапилось? - запитав в мене Алекс. 

Я навіть відкрила рота щоб розповісти, але замість мене заговорив Мікаель.

- Залишмо запитання на потім, - неочікувано втрутився він, - нехай спершу добре відпочине. Не варто її розпитувати в такому стані.

- Так, пані краще залишити в спокої і, гадаю, коли вона перепочине, тоді все й пояснить, -  висловився лікар в підтримку слів Мікаеля. - Зараз їй краще більше не перенапружуватись, в неї ще сплутана свідомість. Я дам вам заспокійливе, це допоможе заснути.

Я закрила рота не встигнувши нічого сказати, зараз голова й справді дуже болить, краще залишити на потім всі пояснення. Тим більше, вони явно не хочуть щоб я говорила. А я зараз погано міркую, то ж і справді краще помовчати, пізніше з'ясую причину такої їхньої поведінки. Та й навіщо цей фарс із заспокійливим? Тепер же жодні препарат, так само як і будь які отрути, на мене не діють. Чи окрім Мікаеля цього ніхто не знає, а він все приховує?

Як же болить голова. Зовсім не можу добре думати.

Лікар вийшов з кімнати, за ним попрямував Мікаель і покликав з собою Алекса. Але він не зрушив з місця.

Я взяла за руку Алекса, він суворо поглянув на мене. А в мене був винуватий вигляд. Знову через мене купа проблем.

- Мені й справді краще зараз перепочити, - спробувала заспокоїти Алекса, - Тільки приведу себе в порядок. Не варто так хвилюватись.