17

Голова досі боліла, ще й скроню саднило. Я застогнала від нестерпного пульсуючого болю, розплющила очі та потягнулась руками до голови.

Чорт. Як усе невдало склалося. Трохи перестаралася з посиленням чуття чи, може, щось не так зробила? Ще й з ліжка гепнулася на додачу. Це ж треба було так необачно сісти біля самого краю. Сиділа б по центру — то не впала б додолу.

Знайшла проблеми на рівному місці, навіть не виходячи з кімнати. Та я сама себе перевершила цього разу.

Потрібно наступного разу поступово посилювати здатність, щоб знову ось так не втратити свідомість.

Зачекайте-но, а чому це я знову опинилася на ліжку? Я ж точно пам'ятаю, що впала з нього додолу. Ще й скроню саднить від удару.

У цей бік хтось швидко біг коридором — точнісінько табун слонів. А тихіше не можна? Голова й так нещадно розколюється. З яких це пір маєтком так гасають? Щось трапилося?

Я вловила наближення трьох осіб: дівчини — точно моя охоронниця Флора — та двох чоловіків. Один з них видався мені знайомим, дуже схожий на Алекса, але це просто не може бути він. Мабуть, сильно ж я вдарилася. Я швидко спробувала відгородитися від будь-якого сприйняття оточуючих — зараз це тільки посилювало головний біль.

Підвелася з ліжка, мене трохи хитало. Оглянула футболку — уся заляпана кров'ю. Потрібно переодягнутися й сходити вмитися. Підозрюю, обличчя в мене теж усе вимазане. Краще приведу себе до ладу.

Мої двері різко розчинилися. Першою забігла Флора, за нею — ще якийсь перевертень і Алекс…

Я так і застигла, розглядаючи свій одяг. Мої відвідувачі теж завмерли на місці. Першим до мене кинувся Алекс, розштовхавши інших.

— Ліко, що з тобою? — стурбовано поглянув мені в обличчя.

Він ледь доторкнувся пальцем до скроні, оглянув мене, одяг. Тоді його тон різко змінився, він розвернувся й люто гаркнув на інших:

— Це так ви добре дбаєте про гостей?! Дальстрем запевняв мене, що вона в повному порядку! І що про неї турбуються не гірше, ніж про члена власної зграї!

Алекс притримував мене однією рукою, я відчувала, як його трясе від несамовитого гніву. А в мене кожне гучне слово віддавалося гострим болем у голові.

Це в мене галюцинації від удару головою, чи Алекс дійсно тут, зараз стоїть поряд зі мною? Начебто все реальне: відчуваю його запах, тепло тіла. Я піднесла руки до голови й помасажувала скроні, щоб хоч якось полегшити свій стан.

Взагалі не розумію, що тут відбувається. Через що здійняли стільки шуму? Чому Алекс такий розлючений — наче б то й не на мене, чи все ж на мене? Щось я випала з реальності. Точно щось пропустила, доки була без свідомості.

— Із нею все було гаразд, — почала виправдовуватися Флора. — Я сама чергувала біля її кімнати, сюди ніхто не заходив. Я почула глухий удар і знайшла її в такому стані, тут, у кімнаті. Я не знаю, що з нею сталося.

До кімнати зайшов Мікаель Дальстрем. Він уважно оглянув мене. Його губи стиснулися в тонку лінію, коли він побачив мій стан.

Скільки ж відвідувачів сьогодні до мене? Чому раптово стільки уваги?

— Нехай її спочатку огляне лікар, — мовив Мікаель. — Нам же краще вийти й дати йому зробити свою роботу.

— Я не залишу її в такому стані саму! — грізно відповів Алекс.

— Запевняю, вона в надійних руках, — спокійно мовив Мікаель.

— Досі мене також запевняли, що вона в повному порядку. Але якою я її зараз бачу? — відповів йому Алекс.

Це не сподобалося Мікаелеві, він знову міцно стиснув щелепи.

— Я обов'язково з'ясую, що тут сталося. Так я цього не залишу, даю вам своє слово, — мовив з натиском і звернувся до незнайомого мені перевертня: — Лікарю Ланге, огляньте її.

До мене підійшов лікар, що до цього тихо стояв позаду всіх.

— Дозволите? — звернувся він до Алекса, який усе ще міцно притискав мене до себе.

Алекс невдоволено відсторонився, надаючи лікарю доступ до мене. Мене знову посадили на ліжко, біля якого я досі стояла.

Лікар уважно оглянув мене. Виміряв тиск, пульс. Посвітив ліхтариком в очі, поводив пальцем переді мною. Що він намагається з'ясувати? Мені досі важко міркувати.

— Як ви почуваєтеся? — звернувся нарешті до мене. — Вас щось турбує?

— Голова сильно болить і ще трохи паморочиться, — відповіла йому.

Він кивнув, уважно оглянув місце удару, підвівся й почав доповідати Мікаелеві:

— Її стан є наслідком значного перенапруження, нічого серйозного. Їй потрібно забезпечити цілковитий спокій та відпочинок, і до завтра з нею все буде гаразд.

— Чим викликане це перенапруження? — запитав Дальстрем.

— Не можу точно відповісти. Я провів лише поверхневий огляд. Щоб я міг вам відповісти, потрібно зробити більше досліджень.

— Ліко, що тут сталося? — запитав мене Алекс.

Я навіть відкрила рота, щоб розповісти, але замість мене заговорив Мікаель.

— Залишмо запитання на потім, — неочікувано втрутився він. — Нехай спершу добре відпочине. Не варто її розпитувати в такому стані.

— Так, пані краще залишити в спокої, і, гадаю, коли вона перепочине, тоді все й пояснить, — висловився лікар на підтримку слів Мікаеля. — Зараз їй краще більше не перенапружуватися, у неї ще сплутана свідомість. Я дам вам заспокійливе, це допоможе заснути.

Я закрила рота, не встигнувши нічого сказати. Зараз голова й справді дуже болить, краще залишити всі пояснення на потім. Тим більше, вони явно не хочуть, щоб я говорила. А я зараз погано міркую, тож і справді краще помовчати, пізніше з'ясую причину такої їхньої поведінки. Та й навіщо цей фарс із заспокійливим? Адже тепер жодні препарати, так само як і будь-які отрути, на мене не діють. Чи, окрім Мікаеля, цього ніхто не знає, а він усе приховує?

Як же болить голова. Зовсім не можу добре думати.

Лікар вийшов з кімнати, за ним попрямував Мікаель і покликав із собою Алекса. Але той не зрушив з місця.

Я взяла Алекса за руку, він суворо поглянув на мене. А в мене був винуватий вигляд. Знову через мене купа проблем.

— Мені й справді краще зараз перепочити, — спробувала заспокоїти Алекса. — Тільки приведу себе до ладу. Не варто так хвилюватися.