16

Я всю ніч вертілася з боку на бік, сон не йшов до мене.

Напружений день, от і не могла дочекатися приїзду Алекса. Я не знала, коли саме він буде тут. Мікаель лиш сказав, що він скоро прибуде. Але коли саме це станеться? Як розуміти це його «скоро»?

Кімнату я вирішила більше не покидати: попросила служницю принести сніданок сюди. Не хочу більше перетинатися з жителями цього маєтку, а раптом знову мене якось не так зрозуміють і звинуватять у чомусь іще. Хоча, можу припустити, що мене й так більше не планували запрошувати розділити трапезу з господарями після того непорозуміння. Тож я вирішила спрацювати на випередження, про всяк випадок.

Я не знайома з місцевими інтригами та змовами і не знаю, як їм протистояти; з моїм то везінням знову втраплю в якусь наступну халепу. Краще пересидіти тихо в кімнаті.

Мети мого візиту сюди, на жаль, я так і не досягла: прихилити на свій бік рідню матері в протистоянні старійшинам, хоч щось дізнатися про них чи отримати інформацію про власні можливості. Жоден з цих пунктів не було виконано. Тепер хоч би живою звідси вибратися.

Я, можливо, ще щось успадкувала, але зможу дізнатися лише, якщо особливість проявиться. Тобто навіть з цим не вдалося нічого прояснити. Мікаель дав чітко зрозуміти: він мені нічого не розповість.

Тобто або пощастить і я ще щось у собі відкрию, або все так і залишиться. Я ж не знаю навіть, на що звертати увагу. Можливо, я просто трохи краще чую за інших або що. Та й про стійкість до отрут дізналася випадково, якби мене не намагалися отруїти, теж би не дізналася про це вміння. Тож сподіватимуся лиш на волю випадку.

Як не смішно це звучить, але найбільше інформації про мене надав мені мій ворог, Максиміліан. Від нього я дізналася, що рід Дальстрем має унікальну кров, а нащадки роду Едегор зовсім непідвладні впливу Альф, навіть тих, хто перевершує рід у силі, якщо такі є взагалі, звісно.

Якщо продовжу посилено тренуватися, зможу набути неймовірної сили, що навіть старійшинам доведеться зі мною рахуватися. У мене є всі задатки для цього. Але поки що я зовсім їм не суперник.

Може, мені ще поспілкуватися зі старійшиною? Від нього й то більше корисної інформації отримала, ніж від власного дядька. Безглуздя якесь.

Тут тільки нажила собі ще ворогів, ніби до цього їх мені бракувало. Двоюрідний братик з його матусею мене просто зненавиділи. З-поміж усіх лиш фармор Ульріка до мене прихильна, але вона мені нічим не зарадить.

Вона також підкоряється голові дому, теперішньому Альфі. Ульріка точно не піде наперекір синові заради новоявленої онуки з іншої зграї.

А Мікаель — типовий Альфа, передусім думає про благополуччя своїх. Він не захоче вв'язуватися в конфлікт і виступати проти старійшин, якщо напряму його це не стосується. У цьому я переконуюся дедалі більше з кожним днем.

На що я тільки сподівалася, вирушаючи сюди. Якою я була по-дитячому наївною, годі вже дивитися на все крізь рожеві окуляри. Завдала стільки клопоту Лютому, змусила хвилюватися Алекса...

Прокляття. Це ж він мені буде нотації читати до самої старості за цей вчинок. Боюся навіть уявити, що на мене очікує при зустрічі з ним. Він відразу мене придушить чи буде розтягувати задоволення?

Але як же я хочу скоріше з ним зустрітися. Нехай бурчить скільки завгодно, тільки аби був поруч.

Вікна моєї кімнати виходили на заднє подвір'я маєтку, тож я навіть не можу дізнатися, коли сюди прибуде Алекс.

Спочатку нервово міряла кроками кімнату, не змогла вигадати собі кориснішого заняття. Не хотіла покидати кімнату та й не знаю, чи мені б це дозволили тепер зробити. Тож прогулятися парком чи зайти в бібліотеку навряд чи вийде.

Визирнула з кімнати — і до мене тут же підійшла Флора. Як неочікувано. Як я й гадала, мене тепер не випускатимуть за двері, доки не вирішать, що робити далі. Я під домашнім арештом, добре хоч у камеру в підвал не відправили.

— Ви щось хотіли? — ввічливо поцікавилася вона в мене.

— Сюди має скоро приїхати гість, Олександр Чорний. Хочу попросити повідомити мене, коли він буде тут.

— Вас поінформують, коли вважатимуть за потрібне, — відповіла вона мені тим же ввічливим тоном. — Ще щось бажаєте?

— Ні, наразі це все, — відповіла Флорі та повернулася до кімнати.

Вирішила дещо спробувати, вільного часу в мене тепер багато. Потрібно витратити його якось із користю.

У мене з'явилася ідея. Я ж можу відчувати наближення до себе інших, а наскільки далеко працює це відчуття? Я якось не цікавилася раніше цим, прийняла як даність. Чи я зможу відчути присутність Алекса, коли він з'явиться в будинку? І чи можливо цим якось керувати? Потрібно буде приділяти більше часу вивченню власних можливостей.

Але що і як робити? Коли я навіть не маю найменшого уявлення, як це працює? І запитати поради нема в кого.

Зручно вмостилася на ліжку, сіла в позу лотоса для медитації. У фільмах показують, що це найкраща позиція, щоб зосередитися. Хто я така, щоб сперечатися з кіногуру?

Отже, спочатку закрити очі.

Алекс говорив, що так посилюються інші наші чуття. Спробувала з кожного з них витиснути максимум. По черзі зосередилася на кожному.

Шкірою відчула м'якість власного одягу, розрізнила аромати, що мене оточували в кімнаті. Вловила найтихіше шарудіння в маєтку, почула чиїсь важкі кроки коридором, з іншого боку служниця везла візок, одне з коліщаток скрипіло. Цікаво, куди вона прямує? Звуки приглушені, це не мій поверх.

А тепер спробувала відчути присутніх жителів маєтку, орієнтуючись на звуки. Неподалік моєї кімнати знаходилася Флора. Чомусь я її слабо відчуваю. На нижньому поверсі й то чіткіше вловлюю присутність двох перевертнів: мабуть, служниці з візком, що я чую, та ще когось із важкою ходою — охоронець?

Спробувала прислухатися й охопити більшу відстань, дістати до інших поверхів. Ще ж мають десь бути мої родичі. Ні, їх не відчуваю. Схоже, діапазон цієї здібності зовсім обмежений.

А можливо, це чуття можна якось натренувати? Мабуть, я надто захопилася фізичною підготовкою. Потрібно більше часу приділяти розвитку вмінь перевертня. Але й фізично мені потрібно стати сильнішою. У мене зовсім мало часу, щоб втілити це все, а роботи ще так багато...