15

Після такої важкої розмови хотілось провітритись. Я намагалась не звертати уваги на присутність своєї охоронниці і насолоджуватись прогулянкою. Хоч вона й слідувала за мною скрізь, як тінь.

Я пробувала налагодити з нею більш дружні стосунки, але вона продовжила тримати дистанцію у спілкуванні зі мною. Флора відповідала на всі мої запитання, але коротко, з вічливою посмішкою. Зрештою я кинула цю затію, потоваришувати у нас точно не вийде.

Прогулюючись в парку натрапила на затишну альтанку, вирішила там трохи посидіти.

Незабаром відчула чиєсь наближення. Визирнула, щоб дізнатись. Гостею виявилась мати Мікаеля. Не знаю ще яке в неї відношення до мене, не було можливості з'ясувати, та й зараз не має особливого бажання. То ж ввічливо привіталась та хотіла йти звідси. Але вона мене зупинила.

- Зачекай, я хотіла поговорити з тобою.

Мене здивувало її прохання, але і не менше насторожило. Я повернулась до альтанки. Навіть не знаю чого очікувати від такої бесіди. Спілкування з дружиною Мікаеля мені не дуже сподобалось за обідом. А як пані Ульріка Дальстрем до мене ставиться?

Вона присіла поряд. Довго розглядала. Я почала некомфортно почуватись від такого пильного погляду.

- Ти на неї так схожа... Я навіть не можу в це повірити. - заговорила до мене Ульріка.

Це вона про мою матір говорить? Скоріш за все.

- Я не можу вам нічого розповісти про матір. Якщо ви хотіли про неї запитати, то я нічим не зможу вам допомогти. Я її не знала.

- Так, син розповів мені дещо... Розкажи як вона загинула.

Я оторопіла від її прохання, цього я точно не очікувала почути. І що саме мені їй сказати. Як я повинна розповісти матері про смерть її дочки? Що за дивне прохання?

- Вона, ем... - я перевела подих. Не можу ж їй описати як це відбулось, - вона билась гідно та її суперник був дуже підступним.

- Ти сама бачила її смерть? - глухо запитала вона.

Я понурила погляд, спогади пронеслись перед очима: вовчиця, що б'ється в передсмертній агонії в пащі чорного вовка.

- Так, пані Дальстрем, я на власні очі бачила як вона загинула, - тихо відповіла їй.

- Прошу, залиш цей офіційний тон для мого сина. Називай мене просто фармор Ульріка, все ж ти моя онука.

- Фармор Ульріка? - перепитала в неї.

- Так, - кивнула вона тепло посміхнувшись, - це значить бабуся Ульріка. Скажи це Айзек її вбив? - знову запитала вона сумно.

- Він... - тихо відповіла їй, - я перепрошую, та більше не хочу згадувати той день. Він став найжахливішим у моєму житті і мені боляче пригадувати це все знову.

- Розумію тебе дитино, але я не могла не запитати. Вона була моєю дочкою. Я одного разу її вже поховала, а тепер виявилось, що то було неправдою. Хоч Елеонора полишила нашу зграю та стала належати до іншої і за правилами, я вже не маю ніякого права про неї розпитувати. Власна зграя понад усе - такі закони нашого світу та все ж я її мати.

- Дивні закони, я досі не можу збагнути їх чи змиритись з ними... - задумливо відповіла, - все ж якщо ви були такими близькими, то чому матір не прийшла по допомогу до вас? Не повідомила що жива?

- Можливо для тебе це все дивно, але це наше життя. Гадаю Елеонора вирішила вберегти нас, завжди воліла вирішувати проблеми власними силами, які б вони не були. Тому й приховала все, але правди ми вже не дізнаємося... - вона змовкла, тепло поглянула на мене. - Ти ще не прийняла свого спадку, це заважає тобі в повній мірі опанувати власну силу. Хоча, мушу зазначити, ти маєш вражаючі успіхи. Тому Ерік так і дратується в твоїй присутності, не суди його занадто суворо. Він насправді милий, але на нього покладено багато сподівань. Йому потрібно бути найкращим серед всіх, достойним нащадком дому Дальстрем. А тут з'являєшся ти, обдарована вовчиця, далека родичка і складаєш йому неабияку конкуренцію. Він хороший хлопчина, хоч трохи не стриманий.

Звідки їй тільки відомо, як зі мною спілкувався Ерік? Та вона дружньо налаштована до мене, хоч і захищає Еріка. Все ж, він ріс поряд з нею. Я відчуваю як сильно вона любить його.

- Ви добре обізнані про все, що відбувається в домі, - посміхнулась їй.

- Я добре знаю свого онука. Та й в маєтку скрізь є очі та вуха, - вона хитро примружилась.

Он як? А це вже цікава інформація, варто бути насторожі, доки я перебуваю тут.

До нас підійшла Флора. 

- Вибачте, пані Дальстрем, але пані Анжеліку терміново викликає Альфа.

- Якщо так, то не смію тебе більше затримувати. Сподіваюся, ще якось поспілкуємось.

- Я також хотіла б цього, - щиро відповіла їй.

- Прошу тебе, Флоро, називай мене Лікою,- знову нагадала їй.

Вона мені лиш ввічливо посміхнулась, не думаю, що дослухається до мого прохання.

Дорогою до Мікаеля розмірковувала, що ж такого термінового могло трапитись. З'явились якісь нові відомості?

Мікаель не став довго тримати інтригу, щойно я зайшла відразу запитав:

- Тобі відомий Альфа на ім'я Олександр Чорний?

Кров відхлинула від обличчя, в середині все похололо від тривоги. Чому він запитує про нього. Невже щось трапилось з Алексом.

- Так, я знаю його, - відповіла тремтячим голосом, - чому ви запитуєте про нього?

- Щойно я мав з ним цікаву розмову... - відповів Мікаель вивчаючи мене.

Я видихнула з полегшенням. Отже з Алексом все добре. 

- Скоро він буде тут, - завершив говорити Мікаель.

- Що?! Як?! - здивувалась.

Я неймовірно зраділа цій звістці, серце шалено затріпотіло в грудях, хоч і була дещо спантеличена новиною.

- Тобі варто краще контролювати власні емоції. Мені навіть не потрібно більше тебе ні про що запитувати. Я й так вже все зрозумів, - раптово сказав Мікаель.

Це мене насторожило, дійсно не подумала. Та що він хоче сказати цим.

- Але тобі пощастило, що я не ворог тобі. Та все ж попрацюй над самоконтролем. Ти вирішила боротись проти найсильніших перевертнів нашого світу, а вони нещадні вороги, що не пробачають помилок.

Що це щойно була за промова. Спочатку ошелешив звісткою про Алекса, тоді дав настанову. Але потрібно зауважити, він не сказав, що зайняв мою сторону, а лиш сповістив, що не ворог. Поки що позиція дому Дальстрем нейтральна. Ось яке він прийняв рішення з рештою. Як сказала фармор Ульріка, своя зграя перш за все.