15

Після такої важкої розмови хотілося провітритися. Я намагалася не звертати уваги на присутність своєї охоронниці й насолоджуватися прогулянкою, хоч вона й слідувала за мною скрізь, як тінь.

Я пробувала налагодити з нею більш дружні стосунки, але вона продовжувала тримати дистанцію в спілкуванні зі мною. Флора відповідала на всі мої запитання, але коротко, з ввічливою посмішкою. Зрештою, я кинула цю затію — потоваришувати в нас точно не вийде.

Прогулюючись парком, натрапила на затишну альтанку й вирішила там трохи посидіти.

Незабаром відчула чиєсь наближення. Визирнула, щоб подивитися, хто це. Гостєю виявилася мати Мікаеля. Я не знаю, яке в неї ставлення до мене — не було можливості з'ясувати, та й зараз немає особливого бажання. Тож я ввічливо привіталася й хотіла піти звідси, але вона мене зупинила:

— Зачекай, я хотіла поговорити з тобою.

Мене здивувало її прохання, але й не менше насторожило. Я повернулася в альтанку. Навіть не знаю, чого очікувати від такої бесіди. Спілкування з дружиною Мікаеля мені не дуже сподобалося за обідом. А як пані Ульріка Дальстрем до мене ставиться?

Вона присіла поруч. Довго розглядала мене. Я почала некомфортно почуватися від такого пильного погляду.

— Ти на неї так схожа... Я навіть не можу в це повірити. — заговорила до мене Ульріка.

Це вона про мою матір говорить? Найімовірніше.

— Я не можу вам нічого розповісти про матір. Якщо ви хотіли про неї запитати, то я нічим не зможу вам допомогти. Я її не знала.

— Так, син розповів мені дещо... Розкажи, як вона загинула.

Я оторопіла від її прохання, цього я точно не очікувала почути. І що саме мені їй сказати? Як я повинна розповісти матері про смерть її доньки? Що за дивне прохання?

— Вона, ем... — я перевела подих. Не можу ж їй описати, як це відбулося. — Вона билася гідно, а її суперник був дуже підступним.

— Ти сама бачила її смерть? — глухо запитала вона.

Я понурила погляд, спогади промайнули перед очима: вовчиця, що б'ється в передсмертній агонії в пащі чорного вовка.

— Так, пані Дальстрем, я на власні очі бачила, як вона загинула, — тихо відповіла їй.

— Прошу, залиш цей офіційний тон для мого сина. Називай мене просто фармор Ульріка, все ж ти моя онука.

— Фармор Ульріка? — перепитала я.

— Так, — кивнула вона, тепло посміхнувшись. — Це означає «бабуся Ульріка». Скажи, це Айзек її вбив? — знову запитала вона сумно.

— Він... — тихо відповіла я. — Вибачте, але більше не хочу згадувати той день. Він став найжахливішим у моєму житті, і мені боляче пригадувати це все знову.

— Розумію тебе, дитино, але я не могла не запитати. Вона була моєю донькою. Я одного разу її вже поховала, а тепер виявилося, що то було неправдою. Хоч Елеонора покинула нашу зграю та стала належати до іншої, і за правилами я вже не маю жодного права про неї розпитувати — власна зграя понад усе, такі закони нашого світу. Але все ж я її мати.

— Дивні закони, я досі не можу їх збагнути чи змиритися з ними... — задумливо відповіла я. — І все ж, якщо ви були такими близькими, то чому матір не прийшла по допомогу до вас? Не повідомила, що жива?

— Можливо, для тебе це все дивно, але це наше життя. Гадаю, Елеонора вирішила вберегти нас. Вона завжди воліла вирішувати проблеми власними силами, якими б ті не були. Тому й приховала все, але правди ми вже не дізнаємося...

Вона замовкла й тепло поглянула на мене.

— Ти ще не прийняла свого спадку, і це заважає тобі повною мірою опанувати власну силу. Хоча, мушу зазначити, ти маєш вражаючі успіхи. Тому Ерік так і дратується в твоїй присутності. Не суди його надто суворо. Він насправді милий, але на нього покладено багато сподівань. Йому потрібно бути найкращим серед усіх, достойним нащадком дому Дальстрем. А тут з'являєшся ти — обдарована вовчиця, далека родичка — і складаєш йому неабияку конкуренцію. Він хороший хлопчина, хоч трохи нестриманий.

Звідки їй тільки відомо, як зі мною спілкувався Ерік? Та вона дружньо налаштована до мене, хоч і захищає Еріка. Все ж він ріс поряд із нею. Я відчуваю, як сильно вона любить його.

— Ви добре обізнані про все, що відбувається в домі. — посміхнулася я.

— Я добре знаю свого онука. Та й у маєтку скрізь є очі та вуха, — вона хитро примружилася.

Он як? А це вже цікава інформація, варто бути насторожі, доки я тут.

До нас підійшла Флора.

— Вибачте, пані Дальстрем, але пані Анжеліку терміново викликає Альфа.

— Якщо так, то не смію тебе більше затримувати. Сподіваюся, ще якось поспілкуємося.

— Я також хотіла б цього, — щиро відповіла я. 

І звернулася до своєї охоронниці:

— Прошу тебе, Флоро, називай мене Лікою, — знову нагадала їй.

Вона лише ввічливо мені посміхнулася, не думаю, що дослухається до мого прохання.

Дорогою до Мікаеля я розмірковувала, що ж такого термінового могло трапитися. З'явилися якісь нові відомості?

Мікаель не став довго тримати інтригу. Щойно я зайшла, він одразу запитав:

— Тобі відомий Альфа на ім'я Олександр Чорний?

Кров відхлинула від обличчя, всередині все похололо від тривоги. Чому він запитує про нього? Невже щось трапилося з Алексом?

— Так, я знаю його, — відповіла тремтячим голосом. — Чому ви питаєте про нього?

— Щойно я мав із ним цікаву розмову... — відповів Мікаель, вивчаючи мене.

Я видихнула з полегшенням. Отже, з Алексом усе добре.

— Скоро він буде тут, — закінчив Мікаель.

— Що?! Як?! — здивувалася я.

Я неймовірно зраділа цій звістці, серце шалено затріпотіло в грудях, хоч я й була дещо спантеличена новиною.

— Тобі варто краще контролювати власні емоції. Мені навіть не потрібно більше тебе ні про що запитувати. Я й так уже все зрозумів, — раптом сказав Мікаель.

Це мене насторожило. Справді, не подумала. Та що він хоче цим сказати?

— Але тобі пощастило, що я тобі не ворог. Та все ж попрацюй над самоконтролем. Ти вирішила боротися проти найсильніших перевертнів нашого світу, а вони — нещадні вороги, які не пробачають помилок.