14

На обід мене запросили приєднатись до господаря будинку. Я навіть не очікувала, думала що принесуть їжу до кімнати, як це робили раніше.

Спочатку хотіла відмовитись, але вирішила, що це буде вираженням неповаги. А мені краще завоювати його прихильність.

Прийшла до столової останньою, куди мене люб'язно супроводила Флора. Неочікувано побачила за столом двох незнайомих жінок по ліву руку від Мікаеля, поправку сидів Ерік. Одна старша, мала темнорусе волосся, інша блондинка, виглядала молодо.

Я привіталась та підійшла до столу. Побачивши мене старша жінка зблідла. Щось я не зовсім розумію таку її реакцію. Її не попередили, що з ними я буду обідати чи я одягнулась якось недоречно для такого заходу?

- Ліка, прошу сідай, - звернувся до мене Мікаель. 

Я сіла на підготовлене для мене місце. Чому це він вирішив познайомити мене із своєю сім'єю. Можливо я пройшла якусь його перевірку і піднялась на наступний щабель довіри? Може знову спробувати попросити повернути мені телефон.

- Ліка, знайомся. Це моя дружина Лізабет Дальстрем, відрекомендував мені блондинку Мікаель, тоді вказав на старшу жінку, - а це моя мати, Ульріка Дальстрем.

- Ця дівчина, вона ж... - прошепотіла мати Мікаеля.

- Пізніше, мамо. Зараз обід. - коротко мовив голова дому.

Всі підкорились його слову, почали їсти та вести незначні бесіди. Зважаючи на мою присутність, розмовляли виключно англійською, щоб я могла розуміти сказане, хоч мене й не залучали до розмов.

Під час всього обіду матір Мікаелья кидала на мене дивні погляди. Отже виходить вона моя бабуся. А дідусь де цікаво. Та оскільки Мікаель зараз голова дому, то виходить, з ним щось трапилось і дідуся вже немає в живих. 

Скільки родичів в мене раптово з'явилося. Та я ще не визначилась чи радіти мені з цього приводу.

Коли обід завершився на мене звернули увагу і стали розпитувати. Першою до мене заговорила дружина Мікаеля:

- Ліка, скажіть ви дійсно займаєтеся бойовою підготовкою. Я дізналась, що ви навіть влаштували показовий бій сьогодні з Еріком.

- Так, я проходжу посилені тренування, - відповіла не розуміючи чому саме цю тему обрала Лізабет для розмови.

Вона підібгала губи почувши мою відповідь.

- Я не вважаю це достойним заняттям для леді. Якби я мала доньку, то категорично б заборонила цим займатись.

Отже я не сподобалась цій персоні. І вона навмисно запитала це в мене, щоб принизити.

- На щастя, я не зважаю у виборі власних захоплень на думку інших. Та й вам не варто перейматись, адже у вас син, а не донька, - якщо вона думає, що я змовчу, то помиляється.

Та вона не стала так швидко здаватись і продовжила.

- Сумно це чути, адже бунтівним вовчицям важко знайти собі пару. Ось Еріку подобаються лагідні дівчата, як матір знаю. Чоловіки зазвичай, обирають собі більш поступливих супутниць, - Лізабет ніжно поглянула на свого чоловіка.

От же стерва, вирішила мене збрудом змішати. Та я теж не залишусь в боргу.

- Так приємно, що ви по материнські за мене хвилюєтесь, - я зобразила вдячність, - але не варто. Я вже зустріла свого істинного, чого бажаю й Еріку. Я чула що це рідкісна удача зараз.

Я повернула їй посмішку та вона ледь не подавилась напоєм. Тоді швидко повернула собі спокійний вираз і теж посміхнулась у відповідь.

- Дякую за запрошення на затишний сімейний обід, - звернулась я до всіх, - така приємна тепла атмосфера панує за столом.

Сподіваюсь, мені вдалось приховати сарказм.

З-за столу підвівся Мікаель.

- Ліка не будемо відкладати бесіду, ходімо до кабінету, - звернувся до мене. 

Я кивнула, підвелась та попрямувала слідом. З великою радістю зміню оточення. Більше не маю бажання перебувати з цією токсичною особою.

Мікаель почав розмову ще по дорозі до кабінету. 

- Це правда про істинного? 

- Що саме? - уточнила.

- Що ти його вже зустріла? Ти ж казала що тільки це твоя друга повня, а до цього навіть не спілкувалась з вовками.

Он він про що. А за столом значить не встиг помітити чи говорю я правду, тому вирішив перепитати зараз, коли я так близько.

Його ніздрі ледь розширились та я помітила це. Хоче вловити запах мітки?

- Так, правда. Я тоді навіть ще не знала хто я є і чому він мене переслідує. Ох і весело було... - тепер пригадую це з посмішкою.

- То як він тебе відпустив сюди? - Мікаель навіть зупинився пильно дивлячись на мене.

Досі підозріло відноситься до кожного мого слова і все піддає сумніву.

- В нього виникли термінові справи, довелось поїхати. А я на час його відсутності, вирішила приїхати сюди. Тому ви розумієте чому мені необхідний мій телефон. Прошу, дозвольте з ним зв'язатись.

Він нахмурився та продовжив йти вперед.

- Пізніше, спершу продовжимо бесіду.

Який непробивний. Чому він так не хоче повертати мені телефон? Потрібно скоріше з цим покінчити та зв'язатись зі зграєю, може вже й Алекс повернувся... Буду на це сподіватись. А якщо ж ні, то я тим більше мушу якомога скоріше повертатись.

- Що ви хочете знати? - запитала першою в Мікаеля, коли ми розмістились в кабінеті.

Годі з мене цих ігор. Відповім на його питання і можливо зможу забратись вже звідси. 

- Назви мені причини твого візиту сюди, - він також не став хитрувати.

- Перша, я хотіла дізнатись про власне походження. Я успадкувала кров роду Дальстрем з деякими її особливостями. Я не встигла розпитати в матері про це. Тому й хотіла дізнатись у вас.

- Чому ти вирішила, що кров нашого роду має якісь особливості? Наш рід знатний, от про нього й ходить безліч чуток, які поширюють різні недоброзичливці.

Я не змогла втриматись від скептичного погляду, брова сама поповзла догори. Можливо це й не ввічливо так робити. 

Він до останнього збирається прикидатися? Навіть той факт, що я є їхнім кровним родичем, одним з нащадків роду не надає мені права розповісти? Настільки оберігають власну таємницю?

- В мене є один нюанс, я вже встигла випробувати деякі свої можливості. Але розумієте, всі мої здібності для мене нові, тому я й не знаю з чим саме це пов'язано, - я теж не стала прямо все розповідати.