14

На обід мене запросили приєднатись до господаря будинку. Я навіть не очікувала, думала, що принесуть їжу до кімнати, як це робили раніше.

Спочатку хотіла відмовитись, але вирішила, що це буде виявом неповаги. А мені краще завоювати його прихильність.

Прийшла до їдальні останньою, куди мене люб'язно супроводила Флора. Неочікувано побачила за столом двох незнайомих жінок по ліву руку від Мікаеля, а праворуч сидів Ерік. Одна, старша, мала темно-русяве волосся, інша, блондинка, виглядала молодою.

Я привіталась та підійшла до столу. Побачивши мене, старша жінка зблідла. Щось я не зовсім розумію таку її реакцію. Її не попередили, що я обідатиму з ними, чи я одягнулась якось недоречно для такого заходу?

— Ліко, прошу, сідай, — звернувся до мене Мікаель.

Я сіла на підготовлене для мене місце. Чому це він вирішив познайомити мене, зі своєю сім'єю? Можливо, я пройшла якусь його перевірку і піднялась на наступний щабель довіри? Може, знову спробувати попросити повернути мені телефон.

— Ліко, знайомся. Це моя дружина, Лізабет Дальстрем, — відрекомендував мені блондинку Мікаель, тоді вказав на старшу жінку. — А це моя мати, Ульріка Дальстрем.

— Ця дівчина... вона ж... — прошепотіла мати Мікаеля.

— Пізніше, мамо. Зараз обід, — коротко мовив голова дому.

Усі підкорились його слову, почали їсти та вести незначні бесіди. Зважаючи на мою присутність, розмовляли виключно англійською, щоб я могла розуміти сказане, хоч мене й не залучали до розмов.

Під час усього обіду матір Мікаеля кидала на мене дивні погляди. Отже, виходить, вона моя бабуся. А дідусь де, цікаво? Та, оскільки Мікаель зараз голова дому, то, виходить, із ним щось трапилось, і дідуся вже немає серед живих.

Скільки родичів у мене раптово з'явилося! Та я ще не визначилась, чи радіти мені з цього приводу.

Коли обід завершився, на мене звернули увагу і стали розпитувати. Першою до мене заговорила дружина Мікаеля:

— Ліко, скажіть, ви дійсно займаєтеся бойовою підготовкою? Я дізналась, що ви навіть влаштували показовий бій сьогодні з Еріком.

— Так, я проходжу посилені тренування, — відповіла, не розуміючи, чому саме цю тему обрала Лізабет для розмови.

Вона підібгала губи, почувши мою відповідь.

— Я не вважаю це достойним заняттям для леді. Якби я мала доньку, то категорично заборонила б цим займатись.

Отже, я не сподобалась цій персоні. І вона навмисно запитала це в мене, щоб принизити.

— На щастя, я не зважаю у виборі власних захоплень на думку інших. Та й вам не варто цим перейматись, адже у вас син, а не донька. — Якщо вона думає, що я змовчу, то помиляється.

Та вона не стала так швидко здаватись і продовжила:

— Сумно це чути, адже бунтівним вовчицям важко знайти собі пару. Ось Еріку подобаються лагідні дівчата, як матір, знаю. Чоловіки зазвичай обирають собі більш поступливих супутниць, — Лізабет ніжно поглянула на свого чоловіка.

От же стерва, вирішила мене з брудом змішати! Та я теж не залишусь у боргу.

— Так приємно, що ви, по-материнськи, за мене хвилюєтесь, — я зобразила вдячність. — Але не варто. Я вже зустріла свого істинного, чого бажаю й Еріку. Я чула, що це рідкісна удача зараз.

Я повернула їй посмішку, і вона ледь не поперхнулася напоєм. Тоді швидко повернула собі спокійний вираз і теж посміхнулась у відповідь.

— Дякую за запрошення на затишний сімейний обід, — звернулась я до всіх. — Така приємна тепла атмосфера панує за столом.

Сподіваюсь, мені вдалось приховати сарказм.

З-за столу підвівся Мікаель.

— Ліко, не відкладатимемо бесіду, ходімо до кабінету, — звернувся до мене.

Я кивнула, підвелась та попрямувала слідом. З великою радістю зміню оточення. Більше не маю бажання перебувати з цією токсичною особою.

Мікаель почав розмову ще по дорозі до кабінету:

— Це правда про істинного?

— Що саме? — уточнила.

— Що ти його вже зустріла? Ти ж казала, що це тільки друга твоя повня, а до цього навіть не спілкувалась із вовками.

Он він про що! А за столом, значить, не встиг помітити, чи говорю я правду, тому вирішив перепитати зараз, коли я так близько.

Його ніздрі ледь розширились, і я помітила це. Хоче вловити запах мітки?

— Так, правда. Я тоді навіть ще не знала, хто я є і чому він мене переслідує. Ох і весело було... — тепер пригадую це з посмішкою.

— То як він тебе відпустив сюди? — Мікаель навіть зупинився, пильно дивлячись на мене.

Досі підозріло ставиться до кожного мого слова і все піддає сумніву.

— У нього виникли термінові справи, довелось поїхати. А я, на час його відсутності, вирішила приїхати сюди. Тому, ви розумієте, чому мені необхідний мій телефон. Прошу, дозвольте мені з ним зв'язатись.

Він нахмурився та продовжив іти вперед.

— Пізніше, спершу продовжимо бесіду.

Який непробивний! Чому він так не хоче повертати мені телефон? Потрібно якнайшвидше з цим покінчити та зв'язатись, зі зграєю, може, уже й Алекс повернувся... Буду на це сподіватись. А якщо ж ні, то я тим більше мушу якомога швидше повертатись.

— Що ви хочете знати? — запитала першою в Мікаеля, коли ми розмістились у кабінеті.

Годі з мене цих ігор. Відповім на його питання, і, можливо, зможу забратись уже звідси.

— Назви мені причини твого візиту сюди, — він також не став хитрувати.

— Перша, я хотіла дізнатись про власне походження. Я успадкувала кров роду Дальстрем із деякими її особливостями. Я не встигла розпитати в матері про це. Тому й хотіла дізнатись у вас.

— Чому ти вирішила, що кров нашого роду має якісь особливості? Наш рід знатний, от про нього й ходить безліч чуток, які поширюють різні недоброзичливці.

Я не змогла втриматись від скептичного погляду, брова сама поповзла догори. Можливо, це й неввічливо так робити.

Він до останнього збирається прикидатися? Навіть той факт, що я є їхнім кровним родичем, одним із нащадків роду, не надає мені права розповісти? Настільки оберігають власну таємницю?