13

Прокинулась рано вранці. Якось не вдалось добре виспатись. Відчувала себе тут некомфортно. Та й без Алекса поряд почуваю себе незахищеною. Дивне почуття, раніше такого не було. Це теж один з проявів зв'язку з істинною парою?

Міцна кава мені не завадить, і холодний душ, щоб збадьоритись.

Незабаром мені принесли сніданок і нарешті мої речі, — яке щастя.

Я не могла дочекатись, щоб залишитися самій. Нарешті остання служниця покинула кімнату і закрила за собою двері.

Насамперед я перевірила, чи на місці мамин щоденник. Я взяла його з собою в подорож, гадала, пред'явлю як доказ власного походження.

Видихнула з полегшенням, коли пальці доторкнулись до шкіряної палітурки. Його не забрали. Решта речей мене не так цікавила, — я хвилювалась саме за нього.

Обережно дістала щоденник з сумки та притиснула до грудей. Це єдине, що пов'язує мене з матір'ю. В ньому вона залишила частинку своєї душі. Це дає можливість пізнати її хоч трохи, зближує. Сумно, що я не змогла познайомитись з нею за її життя.

Перевірила вміст сумочки: телефон мені так і не повернули, хоч всі інші речі на місці, навіть мої фальшиві документи.

Переодягнулась у власні чисті речі, бо до цього увесь ранок розгулювала у наданому мені халаті. Принципово не хотіла одягати сукню, яку принесла служниця.

Що ж, тепер я готова до нових викликів цього дня.

Мікаель не змусив себе довго чекати, невдовзі прислав за мною.

До мене зайшла дівчина в костюмі. Спочатку я прийняла її за чергову служницю цього дому, але , придивившись, зрозуміла, що вона працює тут охоронцем.

А це вже цікаво. Наскільки я знаю, в суспільстві перевертнів вовчицям відводиться зовсім інша роль. Їх не сприймають, як серйозного бійця, політика, керівника. Звісно, офіційно їм не забороняється займати жодну посаду, яку вони забажають. Це все залишається на рівні упереджень та звичаїв.

Коли я почала тренуватись, як боєць зграї, мені жодного слова не сказали проти мого вибору, але постійно кидали засуджуючі погляди.

Я гадала, що аристократи дотримуються консервативних поглядів. Чого тільки реакція Максиміліана Холлі вартувала, коли він дізнався, що я керую зграєю! А потім ще й випадок з бетою рудих, — зовсім не сприймав мене серйозно...

— Я ваш особистий охоронець, Флора, — висмикнула мене з роздумів дівчина. — Альфа очікує вас для бесіди. Прошу пройти зі мною.

Ну звісно, особистий охоронець. Від кого мене тут захищати в маєтку найвпливовішої родини Скандинавії? Скоріше, вона мій наглядач.

Вони зовсім вважають мене дурепою? Чому не називати речі своїми справжніми іменами? Але дівчина тут ні до чого, тож не буду ускладнювати їй роботу.

— Приємно познайомитись. У тебе красиве ім'я. Прошу, називай мене на «ти» і по імені.

Дівчина кивнула мені й жестом вказала слідувати за нею.

Мікаель цього разу очікував мене в кабінеті. Так навіть краще, така обстановка більш схиляє до офіційної бесіди. Мені так буде легше налаштуватись на правильну розмову з ним.

У кабінеті він був не сам, — Ерік теж знаходився тут. Яка «приємна» несподіванка. Та можливо, він сьогодні вже не буде поводити себе так дратівливо.

Я розмістилась у кріслі навпроти, і, за традицією, що в нас уже встигла скластись, почала чекати, доки першим почне розмову Мікаель.

Цікаво, про що ж сьогодні зайде мова?

Але він продовжив сидіти мовчки, вивчаючи мене задумливим поглядом.

Ми тут зібрались для розмови, а не пограти в «диво-глядки». Я не збиралась так просидіти увесь день, — хочу якомога швидше розібратись тут з усім і вирушити додому. Тому поклала на стіл перед Мікаелем мамин щоденник і підсунула його до нього. Почну розмову з чогось нейтрального.

Я довго вагалась сьогодні, чи варто тепер показувати щоденник. Але вирішила, що це потрібно зробити, навіть не як доказ мого походження, а тому, що мама для нього була дорогою, тому й вирішила поділитись з ним її частинкою. Можливо, я занадто сентиментальна і мислю, як людина, та вважаю, що це правильне рішення.

— Це щоденник матері, — пояснила Мікаелеві. — Вона писала його для мене, доки подорожувала, і гадаю, не буде проти, якщо ви його прочитаєте. Звісно, пізніше, хотіла б його повернути.

Він перевів свій погляд на записник, обережно провів рукою по палітурці.

— Я подарував його їй на день народження. Вона думала, що це книжка, а коли побачила порожні сторінки, то спочатку засмутилась.

Він розгорнув його і відкрив потаємну кишеньку в обкладинці, про яку я навіть не здогадувалась.

— Вона зберегла її... — із сумною посмішкою промовив Мікаель.

Він дістав звідти невеличке фото. Моє серце пропустило удар. На фото я побачила матір разом з Мікаелем, ще зовсім малою. Моя схожість з нею в тому віці була разючою. Вона щиро посміхалась, в обіймах брата.

Схоже, у дитинстві вони були близькими.

Мікаель перевернув фото; там був напис, він його прочитав:

— «Дарую тобі не просто книгу з черговою історією, а можливість створити свій власний всесвіт».

Раптово він став серйозним, сховав фото назад у потаємну кишеньку і закрив щоденник. Відсунув його на край столу.

— Зараз не час для спогадів, — потрібно розібратись з теперішнім. — Він серйозно поглянув на мене. — Для початку потрібно взяти в тебе кров, щоб офіційно підтвердити походження.

Це мене трохи насторожило.

— Я розумію потребу в цьому, але поки не варто розголошувати моє справжнє походження. Поки що це небезпечно для мене. Я розповіла вам цю інформацію лиш через обставини, що так невдало склались. До цього часу лиш одна людина знала про мене правду. Хоча ні, дві... — я зло скрипнула зубами. — Максиміліану Холлі також відомо, хто я насправді.

— А хто ще обізнаний? — Мікаель напружився.

Я замовкла, нахмурилась, роздумуючи. Мені не хотілось вплутувати в це Алекса, та, здається, по-іншому не вийде.

— Ця особа надійна, він мене не зрадить, — ухильно відповіла.

— Ти розумієш, у якому становищі я опиняюсь, підтримуючи тебе? Я йду наперекір старійшинам. Тобі варто переглянути свої пріоритети, — суворо мовив.