11

Я потроху стала приходити до тями, голова гуділа, тіло затекло. Мене кудись несли перекинувши через плече, точно як мішок.

Я прислухалась, тут тільки один перевертень, той що мене ніс, більше нікого поряд не відчуваю. Потрібно діяти негайно, він може будь якої миті зрозуміти, що я опритомніла.

Він не міцно тримав, а лиш злегка притримував однією рукою, щоб я не звалилась додолу, хоч з цим пощастило.

Різко підібгала коліна і вперлась йому в грудну клітку, ліктем сильно вдарила у вухо і відштовхнулась від нього приземлившись на землю.

Голова запаморочилась, я ще не зовсім оговталась, притрималась рукою за стіну, щоб не впасти. Не знаю який препарат мені вкололи та я не могла ще чітко мислити і тіло не зовсім слухалось.

Охоронець, а це був саме той чоловік що напав на мене біля входу, похитнувся, відступив на кілька кроків. Мій удар його дезорієнтував. Чоловік голосно вилаявся притримуючись за почервонівше вухо. Він не очікував від мене такого спротиву. 

Я не стала чекати доки він оговтається, коли відновила рівновагу швидко підскочила до нього. Посилила тіло, вдарила ногою в бік живода де закінчуються ребра, він зігнувся від цього, а тоді з розвороту знову завдала удару в голову. 

Ледь сама не впала, насилу встояла. Почула хрускіт від удару, щось я йому таки зламала. Та не стала розглядати результат своєї атаки, розвернулась і побігла на пошуки виходу. 

Яка ж таки була погана ідея тут з'явитись без попередження. Мабуть потрібно було спершу їм зателефонувати і домовитись про зустріч.

Я швидко бігла коридором, натрапила на якісь двері, спробувала їх відкрити - замкнуто, рвонула до інших, теж не відмикаються. Прокляття! Побігла далі, поворот, ще один. Та тут цілий лабіринт! Як мені тепер вибратись звідси?! Чергові двері на шляху, я їх перевірила - відкрились. Рвонула за ручку і вискочила на подвір'я. Почула галас позаду, мене переслідував вже не один перевертень. Зачинила двері і підперла якоюсь палицею, яку знайшла поряд. На довго це їх не затримає.

Стала крути головою в різні боки. Де я опинилась, куди мені тікати далі?

Схоже це задній двір, запасний вихід із цього маєтку чи щось таке. Потрібно дістатись паркану і перелізти через нього, а далі тікати в місто.

Я більше не мала жодного бажання знайомитись із родичами матері, після такого "теплого прийому". Чому на мене напали? Чи це такі місцеві звичаї гостинності?Хочу якомога скоріше забиратись звідси. Погуляла трохи, світ побачила та й буде з мене. Час повертатися додому.

А територія чимала, густо засаджена деревами. Я навіть не бачу огорожі, та десь же вона має бути. Територія маєтку не може бути безкінечною. Я пришвидшилась, мала непереборне бажання якомога скоріше покинути це місце. 

Вискочила на галявину, більше схожу на тренувальний майданчик. Галявина рівної прямокутної форми, по всій її площі невисока акуратно підстрижена газонна трава. Та я зараз не маю часу оцінити принади цього місця. 

Хотіла обігнут його, не мала бажання пересуватись відкритою місцевістю. 

Відчула вороже наближення з правого боку. Через секунду до мене вискочив молодий перевертень, на вигляд лиш трохи старший за мене. 

Він різко кинувся в мій бік. Я ледь встигла ухилитись від сильного удару, виставила блок рукою. Не зроби я цього, мені точно прийшлось би скрутно. Він вклав багато сили в цю атаку. Але навіть так синець залишиться добрячий. Добре хоч кістки вціліли.

Та що ж це таке! Чому тільки мене хтось тут бачить - відразу намагається напасти?! Що я вже встигла такого зробити?!

Та довго розмірковувати над цим я не змогла. Довелось виставити блок від ще одного удару хлопця. Я змістила його руку в бік і нанесла удар у відповідь коліном. Швидко відскочила. 

З ним, так само як і з Лютим, потрібно тримати дистанцію, щоб мати можливість ухилятись.

Хлопець потер рукою вдарене підборіддя, щось суворо мовив до мене шведською.

- Та не розумію я вашої мови! - викрикнула у відповідь.

Він здивувався почувши мою рідну мову.

Я не стала чекати наступної його атаки знову підскочила та спробувала завдати якоїсь шкоди. 

Маю дезорієнтувати його, щоб виграти трохи часу до втечі. Шанс перевірити чи не пройшли дарма тренування з Лютим.

Вклала багато сили в удар, навіть посилення вдалось, а тоді нанесла ще один і ще. Але нічого не вийшло. Він всі їх заблокував. 

Ох і сили в нього. Я з такою силою цегляну стіну в будинку пробила, а він навіть не поморщився.

На галявину позаду вискочило кілька охоронців. Один з них мав розбитий ніс. Тепер зрозуміло куди я поцілила охоронцю. Так йому й треба. Але що робити мені тепер? Один на один я ще мала якісь шанси, але зараз сили явно не рівні.

Хлопець знову щось сказав шведською дивлячись на мене. Природно я нічого не зрозуміла. До хлопця звернувся охоронець. Після цього він заговорив до мене англійською.

- Чому ти напала? Що тобі тут потрібно? - суворо сказав, - краще здавайся, перевага на нашому боці. Тобі не вдасться втекти.

- Це я напала?! - не витримала таких безглуздих звинувачень.

Яке зухвальство! Це хто тут на кого напав. Я тут взагалі-то жертва. Лють скіпала в жилах.

- Це на мене напав цей, - я махнула головою на охоронця з розбитим носом. - вирубив шокером, щось вколов і заніс всередину. Я лиш захищалась, намагаючись вирватись звідси!

Я важко переводила подих люто дивлячись на них.

Хлопець оцінююче подивився на мене, перекинувся кількома словами з охоронцем. Той став йому щось пояснювати і все шведською, що я звісно, не зрозуміла жодного слова. А тоді звернувся до мене англійською.

- Пройдеш з нами. Поспілкуєшся з батьком. - і розвернувся, хотів вже йти.

О це вже ні! Я не збираюсь після такого поводження тепер спокійненько в усьому їх слухатись та виконувати все що скажуть.

- Не смій так зі мною розмовляти! - мовила загрозливим голосом, - я не потерплю такого відношення, ніби я злочинець.

Хлопець примружився дивлячись на мене, я відчула його лють що посилювалась. Він почав тиснути на мене впливом Альфи.