9

Я крекчучи піднялась, ніби стара бабця, все тіло боліло. Лютий в ролі тренера - беспощадний монстр. Те що перевертні швидко відновлюються, ще не привід так наді мною знущатись під час тренування. Та буде з мене жалітись. Я повинна якомога скоріше почати діяти.

Прислухалась, Лютого вже не відчуваю, це добре. Потрібно як найшвидше повертатись додому.

Я взяла свої речі і помчала лісом, намагаючись не звертати уваги на нестерпний біль у м'язах та втому.

Вдома хутко прийняла душ та прихопила із собою заздалегідь налаштовану сумку. І відправилась, ніби на тренування з тхеквондо. Добре що вокзал знаходився зовсім не подалік. 

Цього разу мені не потрібна така конспірація, як минулого. Достатньо буде вирватись з міста, доки Лютий нічого не запідозрив, а там далі можна буде спокійно подорожувати.

Я дісталась вокзалу, придбала квиток. Вся була як на голках, постійно прислухалась чи не відчую поряд присутності бети або когось зі зграї. Хвилини тягнулись болісно довго. Нарешті оголосили посадку на мій рейс. Я зайняла своє місце, але все ще не могла заспокоїтись, доки ми нарешті не рушили, аж тоді я змогла видихнути з полегшенням. 

Мені вдалось. Добре що бета заклопотаний справами зграї і не має можливості увесь час за мною стежити.

Автобус розмірено їхав дорогою. Мені потрібно дістатись в інше місто, де є міжнародний аеропорт, а звідти можна вирушати у Швецію. 

Я зручно розмістилась у кріслі. Доки є час можна трошки подрімати. Мені потрібно відновити сили після ранкового тренування.

Та автобус різко загальмував. Я ледь не вдарилась в спинку сидіння попереду, добре що вчасно встигла виставити руки.

Не добре передчуття закралось в душу та я до останнього сподівалась, що зупинка з якоїсь причини, що не стосується мене. Але мої сподівання розбилися вщент, коли до салону зайшов розлючений бета. 

Я фізчо відчувала гнів, що йшов від нього. Втиснулась в крісло, намагаючись стати якомога непомітнішою. Та звісно це мене зовсім не врятувало. Хіба можливо сховатись від перевертня з його надлюдськими чуттями?

Все ж варто було більше постаратись приховати свою особистість та не настільки зухвало їхати з міста, а поводитись більш обережно, - запізніло подумала, але вже нічого не можна змінити.

Лютий швидко обвів салон поглядом, без проблем визначив мене і рушив до мого місця.

- Виходь, - грізно мовив до мене.

Пасажир, що сидів на сусідньому місці, різко підхопився звільняючи мені шлях.

Те ж мені джентельмен знайшовся. Краще б спробував мене захистити від бети. Алені водій, ні хтось з пасажирів не наважувався навіть слова вимовити проти, настільки зараз в Лютого був загрозливий вигляд. Схоже лицарів, готових прийти на допомогу дамі в біді, вже давно не залишилось серед нас.

Я розмірковувала десь з хвилину чи можу я щось вигадати, щоб спекатись бети, але так нічого не спало на думку. Він зараз в такому стані, що щоб я не сказала до нього не дійде, а стану опиратись - просто силоміць витягне з салону. Тому щоб зберегти залишки власної гідності, підвелась з місця прихопивши свою сумку та вийшла з автобуса. 

Стала на узбіччі очікуючи, що скаже Лютий. Я в певнена, він мовчати не буде.

Але бета мовчки роздратовано ходив з боку в бік. Тільки лиш поглянувши на мене в нього починалось обернення, яке він намагався стримати з останніх сил.

Тому я вирішила заговорити першою.

- Я знаю ти злишся, через те що я тебе не попередила через від'їзд. Але я повинна поїхати і тобі доведеться з цим змиритись. Я знала якою буде в тебе реакція, тому й промовчала. Планувала пізніше сповістити тебе, коли б вже була далеко. Точно знала, що ти станеш на заваді.

- Альфа чітко сказав - дочекатись його тут, - зміг нарешті опанувати себе Лютий.

- Ця поїздка запланована давно, я лиш вирішила прискорити її за даних обставин. Що дарма мені сидіти тут, коли я можу зробити щось корисне? Ти ж знаєш в якій ситуації ми перебуваємо - готуємось до війни. І потрібно зробити все можливе, щоб посилити нашу зграю. Так от, саме цим я й збираюсь зайнятись. Та сидячи тут я не зможу цього зробити.

- Алекс дав чіткі вказівки, - знову став повторювати Лютий раніше сказане, суворо карбуючи кожне слово, - Залишатись у зграї. Чекати його повернення.

Він нахмурився, змовк на хвилину, стримуючи перетворення, коли повернув контроль продовжив говорити.

- От коли він повернеться, тоді й обговориш з ним все що забажаєш. А зараз ти будеш сумирно сидіти вдома і чекати на нього, доки я за тебе відповідаю! Зрозуміла мене?!

- Не смій. Мені. Наказувати. - промовила низьким голосом з нотками гарчання.

Мою вовчицю страшенно розізлило те як спілкувався Лютий, його зухвала поведінка. Він наказував, мені, домінантному вовку! Лють сколихнулась в середині, майже цілковито затуманюючи розум.

Я поглянула йому прямо в очі і прогарчала:

- Я поїду і ти не зможеш мені завадити, - Лютий завмер ніби в якомусь трансі, його очі стали склянними. Я продовжила, - ти зараз сам повернешся в зграю і залишиш мене в спокої!

Він мовчки попрямував до свого авто, ніби робот, сів в нього і поїхав в бік міста. Я продовжила стояти з відкритим ротом, ошелешена тим що щойно трапилось. Мій гнів різко змінився здивуванням.

- Ем, а що це щойно трапилось? - заговорила сама до себе.

Це я з ним таке зробила? Як це в мене вийшло? Це що був якийсь вплив домінантного вовка чи це ще одна властивість крові роду матері проявилась? 

Та я швидко опам'яталась. Потрібно якнайшвидше забиратись звідси. Хто знає скільки протриває цей стан, в який я загнала Лютого.

Прокляття, автобус то давно поїхав. І як мені тепер дістатись куди потрібно? 

Я підхопила сумку із землі і пішла в потрібному напрямку. Зупинялась коли чула машину, намагалась зловити попутку. Мені це нарешті вдалось, хоч і не з першої спроби.

Мене підібрав чоловік добродушної зовнішності, трохи повнуватий, в літах. Він прямував майже туди куди мені було потрібно, то ж вважай пощастило. По дорозі ми розговорились. Він став мене по батьківські повчати: