8

Мій ранок почався з планування втечі. Потрібно все добре продумати, щоб план вдався.

Найперше слід якось відволікти Лютого від себе. Зовсім ненадовго, щоб встигнути виїхати з міста. Він не зможе переслідувати мене довго. Адже опікується зграєю за відсутності Алекса, тож не зможе далеко від'їхати від міста в погоні за мною.

Лютий не забарився з ранковим візитом — прийшов забрати мене на чергове тренування.

І звідки тільки в нього стільки вільного часу? Йому варто знайти собі дівчину. Можливо, тоді припинив би мене так діставати.

— Лютий, може, сьогодні зробимо перерву в тренуваннях? Я б зайнялася вивченням матеріалів про перевертнів, та й мені потрібно час від часу відновлюватися... — спробувала вмовити його просто залишити мене в спокої.

Я зовсім не мала бажання марнувати час сьогодні. Потрібно якомога швидше вирушати в дорогу, а для цього необхідно позбутися Лютого. І в мої плани зовсім не входило проводити тренування.

— Перевертні добре відновлюються за короткий час. У тривалих перервах немає потреби. Ти мала б це вже зрозуміти. Після тренування займешся читанням чи будь-чим, чим захочеш. У тебе потім буде достатньо часу на це, — повчальним тоном відповів мені й знову почав тихіше бурчати: — Цілковита бестолочно. І як я повинен зробити з неї першокласного воїна, якщо вона навіть таких елементарних речей не розуміє? Цього разу Алекс поставив переді мною нездійсненне завдання.

— Ти в курсі, що я тебе прекрасно чую? — усе ж вирішила уточнити.

Він недобре зиркнув на мене.

Ще й незадоволений, ніби це я щойно говорила про нього образливі речі. Як я тільки могла йому програти? Тепер доводиться мовчки терпіти його знущання.

— Ходімо, покінчимо швидше з цим, — суворо мовив Лютий. — Мені це також не приносить особливого задоволення. Та й справ ще заплановано багато, а тут іще з тобою няньчитися...

А він сьогодні сама люб'язність, так і хочеться добряче йому врізати. Я стиснула кулаки так, що нігті боляче вп'ялися в долоні, це трохи остудило злість. Не варто продовжувати відпиратися, інакше викличу підозру. А зайвий раз викликати недоречні питання не потрібно, якщо хочу, щоб усе пройшло гладко.

На тренуванні я намагалася викластися на повну. Зрештою, мені знадобляться отримані навички.

Лютий вирішив знову влаштувати спаринг, і я отримала шанс надавати йому копняків. Та він продовжував бісити мене своїми фразами, що добряче відволікало.

— Щось ти сьогодні зовсім слабко б'єшся. Я так скоро засну від нудьги, — Лютий театрально позіхнув, прикривши рота рукою.

Я скористалася моментом, підскочила, намагаючись завдати удару в голову.

Не збираюся його жаліти. Сам говорив, що перевертні швидко відновлюються. Тож нічого страшного, якщо зламаю йому щось.

Та Лютий лише на перший погляд був не зосереджений на мені. Він швидко відреагував на атаку й встиг виставити блок. Навіть посилення удару не допомогло. Мені уже час від часу вдавалося контролювати силу.

— Непоганий удар, — похвалив він мене, — але якби ти ще навчилася планувати свої атаки. А то тільки те й робиш, що б'єш у лоб. Так ти ніколи не зможеш перемогти суперника.

Він зробив різкий випад. Я зовсім цього не очікувала, але вдалося відскочити. Та він саме цього й хотів від мене досягти. Прорахував мою траєкторію, зробив блискавичну підсічку — і я повалилася на землю.

Прокляття! Знову я попалася. А він набагато небезпечніший суперник, ніж може здатися на перший погляд.

Я перевернулася на спину, важко дихаючи. Підводитися на ноги щось поки не було особливого бажання.

Як він так легко мене перемагає тепер? Невже я настільки стала передбачуваною? При першій нашій сутичці я змусила його попітніти, а тепер він навіть особливо зусиль не докладає.

Здається, Лютий наперед знає, що я зроблю далі. Ба навіть раніше за мене прораховує всі атаки ще до того, як я сама усвідомлюю, що зроблю наступним.

— Довго збираєшся ще валятися? — невдоволено запитав бета, схрестивши руки на грудях. — Ми сюди прийшли не на сонечку грітися, пізніше позасмагаєш. Підводься!

— Дай мені хвилинку перевести подих, — я прикрила очі рукою. — У мене стратегічна пауза, щоб розробити план, як тебе здолати. Сам говорив, що я б'ю в лоб, от і вирішила розробити стратегію.

— Поки що єдиний твій шанс перемогти — це замордувати мене нудьгою, — саркастично зауважив Лютий. — Або я помру від сміху через твої недолугі спроби.

Я скрипнула зубами. Гуморист чортів, щось сьогодні він особливо в ударі, дістаючи мене.

— То я бачу в мене безліч варіантів, як тебе перемогти, навіть не знаю, що саме обрати. Парочку з них ти сам мені підкинув, можливо, ними й скористаюся. Переможця ж не судять, а за для перемоги усі засоби годяться, — вирішила не залишатися в боргу.

— З мене на сьогодні годі, — нарешті не витримав Лютий. — Пробіжися ще до Синього озера й назад. Потренуй власну витривалість, бо тебе не вистачає надовго. Це також одне з твоїх слабких місць. У швидких поєдинках ти ще маєш бодай якийсь шанс перемогти, але якщо бій затягується, у тобі бракне сил. Тож спробуй використати посилення при бігу — і на сьогодні все. Я не можу гаяти стільки часу даремно.

— Тренере, невже більше не хочете навчати свою старанну ученицю? — вдала збентеження.

Це справило відповідний ефект на Лютого. У нього заграли жовна, і він стримав порив гніву. Важко зітхнув.

— О Богине, дай мені терпіння.

Із цими словами він залишив мене.

Ура! Я підняла руку в переможному жесті. Невже мені вдалося його позбутися? Нарешті я звільнилася і можу почати втілювати свій план. Аби тільки знайти в собі сили підвестися з землі. Лютий правий: витривалості в мене майже немає.