7

Ранок не приніс мені очікуваної розради. Ввечері я ледве змогла заснути, відчуття тривоги не полишало ні на мить. Я довго крутилась з боку на бік. Туга через розлуку з Алексом наростала. Він говорив, що з часом я припиню так гостро відчувати його відсутність, але поки що мені дуже не вистачало його поряд.

Я прокинулась не відпочившою, розсіяною та роздратованою. Міцна кава теж особливо нічим не зарадила.

Я механічно розмішувала ложкою цукор, який вже давно розчинився, в охолонувшому напої. Але я продовжувала мішати не помічаючи цього. Думками зараз знаходилась далеко звідси. 

Весь час розмірковувала де знаходиться Алекс та як я можу йому допомогти. Але поки що так нічого не змогла вигадати.

Я навіть не помітила приходу бети. Не знаю скільки разів він мене кликав до цього, але відреагувала на його присутність лиш коли він струснув мене за плечі.

Кілька разів кліпнула очима, фокусуючи на ньому свій погляд.

- Лютий? Що ти тут робиш? 

Він нахмурився стурбовано поглянувши на мене.

- Тренуваня, пам'ятаєш? - коротко відповів.

- А так, тренування, - флегматично відізвалась.

Я досі обмірковувала від'їзд Алекса, Демира і можливо інших альф зграй з Альянсу, те що мені сказала Наташа про зграї і що мені з цим робити.

Взяла сумку, для тренувань і пішла на двір, направилась у місто. Мене знову окликнув Лютий.

- Ліка, ти куди?

- На тренування з тхеквондо, - розгублено відповіла.

- Яке ще тхеквондо?! - став дратуватись Лютий, - я тебе треную пам'ятаєш?! Та що з тобою коїться сьогодні?! Ледве догукався, але ти всеодно літаєш десь далеко в хмарах. Візьми себе в руки!

Я потерла руками обличчя, кілька разів хлопнула по щоках. Дійсно, та що це я?

Трохи збадьорилась. Тренування - те що мені зараз необхідно, щоб прочистити голову.

- Я майже не спала цієї ночі, тому такий стан, - почала говорити, а тоді зупинила себе. Чому це я перед ним виправдовуюсь? Щось взагалі розкисла. Час брати себе в руки. - То що там з тренуванням, Лютий? Які задачі на сьогодні?

Він невдоволено подивився та все ж зволив відповісти.

- Пробіжка, а далі подивимось для чого ти годишся сьогодні. - і став далі тихіше бурчати собі під ніс, - і надала ж мені морока тебе в учениці.

Я довго бігла лісом, знову не вийшло використати прискорення. Нарешті вийшла на поляну де давно очікував Лютий. Помітивши мене він невдоволено цокнув язиком.

- Для чого тренування зараз? - не витримала я, - краще б допоміг придумати, як допомогти Алексу!

- Він не просив допомоги. А тим більше від тебе, недолугої людини, яка виявилась перевертнем! По іншому тебе не назвеш. Ти досі мислиш по людському.

Я загарчала на його слова. Знову він доводить мене до сказу. Але Лютий не збирався зупинятись на цьому.

- Наказ Альфи - залишатись тут, чекати його повернення і продовжити твої тренування. Все чітко і зрозуміло, - завершив Лютий.

- Хочеш сказати я повинна сумирно сидіти тут, не знаючи що з ним, де він. Раптом щось трапилось і він потребує допомоги? А я нічого не знаючи повинна продовжити спокійно тренуватись!

Я стала злитись ще більше, мої очі спалахнули вовчим відблиском. Відчула початок трансформації. Потрібно негайно заспокоїтись, варто вчитись тримати себе в руках. Якщо навіть Лютому так легкої вдається вивести мене з рівноваги, то як я тоді збираюсь впоратись зі старійшинами.

- Що ти, недововчицчя, можеш зараз зробити? - знову почав мене діставати, - Ти навіть ще не навчилась контролювати свою силу, запальна, нестримана. З чого ти взяла, що йому потрібна твоя допомога? Вирішуєш самостійно що робити, не зважаючи на поради більш досвідчених. Та від тебе тільки одні проблеми, які доводиться розгрібати Альфі!

- Не смій так говорити! - вкрай розлютилась.

Схопила валун, що лежав поряд і жбурнула в Лютого. Він ледве встиг ухилитись, не очікуючи від мене такого. На цьому я не збиралась зупинятись, відломила вагомий шматок стовбура поваленого дерева та знову жбурнула в нього. 

Я важко переводила подих, це не так просто, кидатись такими тяжкими предметами, хоча допомогло втамувати мій гнів.

Лютий легко ухилився і від цієї атаки.

- Дуже добре. Похвалив він мене. Що правда, над міткістю потрібно ще попрацювати.

- Що? - не зрозуміла я його такої різкої зміни.

- Кажу, що ти коли розлючена погано влучаєш в ціль. Та загалом непогано. Запам'ятай це відчуття. Злість допомогла тобі відкинути зайві думки, про те як потрібно використовувати власну силу. Ти зовсім не думала, як зміцнити тіло, використати силу вовчиці. В тебе була лиш мета - прибити мене. І в тебе прекрасно вийшло відвернути обернення і застосувати вміння в людській подобі. Я це зрозумів вчора, як тебе ефективно тренувати, коли ти стіну проломила. Як виявилось я не помилився.

-То що ти зараз навмисно мене доводив до сказу?! Заради тренування?! І все що ти сказав лиш щоб вибісити мене!

- Так, я навмисно тебе злив. Але те що я сказав... Чому ти вирішила, що Алекса потрібно рятувати? Він Альфа, старійшини точно йому не зашкодять. Не вигадуй собі дурниць і займись чимось корисним. Наприклад тренуйся, щоб стати сильнішою.

- О, так. Раніше це їх дуже зупиняло, - сказала я з сарказмом.

Отже гад, доводив мене до помутніння розуму для тренувань значить!

-Тобто, це ти про що? - здивувався Лютий.

Здається через злість я сказала зайвого.

- Ні про що, - огризнулась йому, - це я повинна була тебе бісити для тренування, а не навпаки! Але через те що програла парі, мушу терпіти знущання від тебе. - невдоволено відповіла.

- Що поробиш, життя не справедливе, - просто знизав плечима Лютий.

Від нього так і віяло самовдоволенням та зухвальством. Як же мені хочеться стерти цю посмішку з його обличчя. Я скрипнула зубами в безсилій люті.

Спробувала заспокоїтись, не варто вестись на його провокації. Пригадала відчуття, як жбурнула першого разу валун і спробувала повторити. Та на цей раз я не змогла зрушити каменюку, що лежала поряд, навіть на сантиметр.