6

До нас наближався один із захисників зграї.

- Альфо, - почав він говорити не чекаючи дозволу, - посланець ради старійшин терміново вимагає вашої присутності.

В мене всередині все похололо. Що їм зараз потрібно? Я гадала в нас більше часу. Невже вони встигли вже щось вигадати? Тривога наростала. Стільки запитань і жодної відповіді. Що ж робити?!

Алексу це також не сподобалось. Він нахмурився і звернуся до бети.

- Лютий, ти залишаєшся тут із Лікою. Продовжуйте тренування, - він поглянув на захисника, - ходімо. Не будемо змушувати його чекати.

Я смикнулась до Алекса, хотіла піти з ним. Він не повинен наражатись на небезпеку через мене. Але мене утримав за руку Лютий. Він суворо поглянув та заперечно похитав головою. Я кинула на нього вбивчий погляд. Злісно висмикнула руку.

Та Лютий правий. Чорт! Алекс Альфа, він повинен сам йти. В якому світлі я його виставлю? Якщо почну зараз заперечувати Алексу чи диктувати щось проти його рішень. Я не можу відкрито не покоритись наказу Альфи в присутності іншого перевертня. 

І мені ж краще не світитись перед посланцем, щоб не привертати зайвої уваги. Адже тільки я, Алекс і частково Лютий знаємо справжні наміри старійшин, їх справжню жорстокість. То ж мені краще навіть з їх представником не зустрічатись. 

Для інших членів зграї вони досі залишаються незаперечними верховними. 

Прокляття! Міцно стиснула кулаки в безсилій люті. Зараз я нічого не можу зробити. 

Алекс пішов. Я безпорадно стояла. Гнів переповнював мене. 

Спочатку дістав до межі Лютий зі своїм тренуванням. А тепер це.

Я більше не змогла стримувати обернення. З ревом вивільнила вовчицю на зовні. 

Мені терміново потрібно кудись випустити лють, що переповнювала мене. 

Я помчала геть звідти в глиб лісу, не помічаючи нічого довкола себе. Бігла не розбираючи дороги, трощила на шляху дерева. 

Вгамувалась десь під вечір. Поглянула на сонце і жахнулась. Я не помітила, що минуло вже стільки часу.

Скільки я провела в такому стані?! Потрібно терміново повертатись! А раптом там щось трапилось з Алексом, доки я тут гуляла?! Прокляття! Що на мене найшло?!

Я стрімголов помчала до будинку. По дорозі наткнулась на Лютого, що очікував мене на узліссі, не подалік дому Альфи. Він похмуро зміряв поглядом, кинув до лап сумку.

- Чекаю на тебе в будинку, потрібно поговорити.

Сказавши це він розвернувся та пішов. 

Що точно трапилось!

Бридке почуття тривоги заповнило душу. Я обернулась людиною. В сумці виявився мій запасний одяг, той що я брала із собою на тренування в ліс та мій телефон. Мельком глянувши на дисплей я помітила кілька пропущених від Алекса. Швидко набра його номер, але він не відповів, а тоді й зовсім його номер опинився поза зоною.

Що я накоїла?! З ним щось трапилось доки я бігала!

Тремтячи руками почала швидко одягатись. Ледве впоралась. Взуватись в кросівки не стала, занадто довго. Я маю негайно отримати відповіді! Так і помчала босоніж до будинку в пошуках бети.

Забігла в будинок, відшукала Лютого і з порогу запитала:

- Що трапило з Алексом?! Де він?! Кажи скоріше! Не мовчи!

Лютий спокійно сидів на дивані, знову зміряв мене невдоволеним поглядом. 

Та чому ж він так тягне? 

Я ледве тримала себе в руках, напруга наростала в мені.

- Чому ти постійно порушуєш накази Альфи? 

- Потім будеш мене відчитувати! Що з Алексом?! - я майже зірвалась на крик.

- В нього термінове відрядження за наказом старійшин. Заспокойся. З ним все гаразд. Не хвилюйся, він в офіційному візиті за їх дорученням - тому з ним нічого не станеться.

Я видихнула з полегшенням, хоч частина мене не припинила тривожитись. Тепер все що стосується старійшин може таїти в собі приховану небезпеку.

- То чому відразу було мені не сказати про це?! - накинулась я на Лютого, - навіщо так довго тягнув з поясненнями?!

- Якби ти тримала себе в руках, то мої пояснення тобі б не знадобились! - теж припинив стримуватись Лютий, підвищив голос, - Алекс хотів з тобою особисто переговорити перед від'їздом. Але ти твориш чорт зна що! Поводишся, як примхливе дівчисько, робиш все, що тобі тільки заманеться! - і більш спокійніше закінчив. - Ось і маєш наслідки своїх необдуманих вчинків.

Я скрипнула зубами, так і хотілось накинутись на Лютого. Але я стрималась. Сама розумію що він вірно говорить. Зараз тільки я винна у ситуації що склалась і від цього почуваюсь тільки гірше.

- Що за відрядження? Чому так терміново? - вирішила дізнатись більше замість того щоб безрезультатно продовжити кричати на бету.

- Альфа переді мною не звітує про свої справи, - в'їдливо відповів бета, - можливо якби ти виконала його наказ і не втекла, він би розповів тобі більше.

- Чорт забирай! Я сама тепер розумію як безглуздо вчинила! Досить вже мене діставати!

Я зі злості вдарила кулаком у стіну. Мені терміново потрібно було випустити пар. І я проломила її!

На мене полетіли уламки цегли та штукатурка. Я здивовано дивилась на дірку, що утворилась.

Як це в мене вийшло? Я витягнула руку. Болю не відчуваю, кисть ціла, лиш злегка припорощена пилюкою. Я переводила погляд то на дірку то на свою руку. Навіть нігтя не зламала, а стіну проломила... 

Зі спини до мене підійшов Лютий, поглянув на діру.

- Ех, твою б енергію та в правильне русло... Якби ти навчилась цим користуватись за власним бажанням, а не лише тоді коли втрачаєш контроль, ти стала б дійсно небезпечним бійцем. А так ти просто емоційно нестабільне дівчисько.

От вміє ж він так неприємно висловлюватись. Ніби то й похвалив зразу, але останніми словами все перекреслив.

- Годі, - суворо поглянула на нього, - Алекс ще щось говорив? Довго його не буде?

Лютий знизав плечима.

- Він лиш сказав не робити дурниць і дочекатись його повернення.

- Від тебе ніякої користі, - роздратовано виплюнула.

- Більше поваги, - спокійно відповів бета, - чи ти не тримаєш свого слова? Вже забула, як маєш до мене тепер відноситись?