6

До нас наближався один із захисників зграї.

— Альфо, — почав він говорити, не чекаючи дозволу, — посланець ради старійшин терміново вимагає вашої присутності.

В мені всередині все похололо. Що їм зараз потрібно? Я гадала, в нас більше часу. Невже вони встигли вже щось вигадати? Тривога наростала. Стільки запитань і жодної відповіді. Що ж робити?

Алексу це також не сподобалось. Він нахмурився і звернувся до бети.

— Лютий, ти залишаєшся тут із Лікою. Продовжуйте тренування, — він поглянув на захисника, — ходімо. Не будемо змушувати його чекати.

Я смикнулась до Алекса, хотіла піти з ним. Він не повинен наражатись на небезпеку через мене. Але мене утримав за руку Лютий. Він суворо поглянув та заперечно похитав головою. Я кинула на нього вбивчий погляд і злісно висмикнула руку.

Та Лютий правий. Чорт! Алекс — Альфа, він повинен іти сам. У якому світлі я його виставлю, якщо почну зараз заперечувати чи диктувати щось всупереч його рішенням? Я не можу відкрито не підкоритись наказу Альфи в присутності іншого перевертня.

І мені ж краще не світитись перед посланцем, щоб не привертати зайвої уваги. Адже тільки я, Алекс і частково Лютий знаємо справжні наміри старійшин, їхню справжню жорстокість. Тож мені краще навіть не зустрічатись із їхнім представником.

Для інших членів зграї вони досі залишаються незаперечними верховними.

Прокляття! Я міцно стиснула кулаки в безсилій люті. Зараз я нічого не можу вдіяти.

Алекс пішов. Я безпорадно стояла. Гнів переповнював мене.

Спочатку дістав до краю Лютий зі своїм тренуванням. А тепер це.

Я більше не змогла стримувати обернення. З ревом вивільнила вовчицю назовні.

Мені терміново потрібно було кудись випустити лють, що переповнювала мене.

Я помчала геть звідти в глиб лісу, не помічаючи нічого довкола себе. Бігла не розбираючи дороги, трощила на шляху дерева.

Вгамувалась десь під вечір. Поглянула на сонце і жахнулась. Я не помітила, що минуло вже стільки часу.

Скільки я провела в такому стані? Потрібно терміново повертатись! А раптом там щось трапилось з Алексом, доки я тут гуляла? Прокляття! Що на мене найшло?

Я стрімголов помчала до будинку. По дорозі натрапила на Лютого, що очікував мене на узліссі, неподалік від дому Альфи. Він похмуро зміряв поглядом, кинув до лап сумку.

— Чекаю на тебе в будинку, потрібно поговорити.

Сказавши це, він розвернувся та пішов.

Щось точно трапилось!

Бридке почуття тривоги заповнило душу. Я обернулась людиною. У сумці виявився мій запасний одяг, той, що я брала із собою на тренування в ліс, та мій телефон. Побіжно глянувши на дисплей, я помітила кілька пропущених від Алекса. Швидко набрала його номер, але він не відповів, а тоді й зовсім його номер опинився поза зоною досяжності.

Що я накоїла? З ним щось трапилось, доки я бігала!

Тремтячими руками почала швидко одягатись. Ледве впоралась. Взувати кросівки не стала — надто довго. Я маю негайно отримати відповіді! Так і помчала босоніж до будинку в пошуках бети.

Забігла в будинок, відшукала Лютого і з порогу запитала:

— Що трапилось з Алексом? Де він? Кажи скоріше! Не мовчи!

Лютий спокійно сидів на дивані, знову зміряв мене невдоволеним поглядом.

Та чому ж він так тягне?

Я ледве тримала себе в руках, напруга в мені наростала.

— Чому ти постійно порушуєш накази Альфи?

— Потім будеш мене відчитувати! Що з Алексом? — я майже зірвалась на крик.

— У нього термінове відрядження за наказом старійшин. Заспокойся. З ним усе гаразд. Не хвилюйся, він в офіційному візиті за їхнім дорученням, тому з ним нічого не станеться.

Я видихнула з полегшенням, хоч частина мене не припинила тривожитись. Тепер усе, що стосується старійшин, може таїти в собі приховану небезпеку.

— То чому відразу було мені не сказати про це? — накинулась я на Лютого. — Навіщо так довго тягнув із поясненнями?

— Якби ти тримала себе в руках, то мої пояснення тобі б не знадобились! — Лютий теж перестав стримуватись і підвищив голос. — Алекс хотів з тобою особисто переговорити перед від'їздом. Але ти твориш чортзна-що! Поводишся, як примхливе дівчисько, робиш усе, що тобі тільки заманеться! — і вже спокійніше закінчив: — Ось і маєш наслідки своїх необдуманих вчинків.

Я скрипнула зубами, так і хотілось накинутись на Лютого. Але я стрималась. Сама розумію, що він слушно говорить. Зараз тільки я винна в ситуації, що склалась, і від цього почуваюсь тільки гірше.

— Що за відрядження? Чому так терміново? — вирішила дізнатись більше замість того, щоб безрезультатно продовжувати кричати на бету.

— Альфа переді мною не звітує про свої справи, — в'їдливо відповів бета. — Можливо, якби ти виконала його наказ і не втекла, він би розповів тобі більше.

— Чорт забирай! Я сама тепер розумію, як безглуздо вчинила! Досить вже мене діставати!

Я зі злості вдарила кулаком у стіну. Мені терміново потрібно було випустити пар. І я проломила її!

На мене полетіли уламки цегли та штукатурка. Я здивовано дивилась на дірку, що утворилась.

Як це в мене вийшло? Я витягнула руку. Болю не відчуваю, кисть ціла, лише злегка припорошена пилюкою. Я переводила погляд то на дірку, то на свою руку. Навіть нігтя не зламала, а стіну проломила...

Зі спини до мене підійшов Лютий, поглянув на діру.

— Вирішила вентиляцію збільшити? Ех, твою б енергію та в правильне русло... Якби ти навчилась цим користуватись за власним бажанням, а не лише тоді, коли втрачаєш контроль, ти стала б дійсно небезпечним бійцем. А так ти просто емоційно нестабільне дівчисько.

От вміє ж він так неприємно висловлюватись. Нібито й похвалив одразу, але останніми словами все перекреслив.

— Годі, — суворо поглянула на нього. — Алекс ще щось говорив? Довго його не буде?

Лютий знизав плечима.

— Він лиш сказав не робити дурниць і дочекатись його повернення.

— Від тебе ніякої користі, — роздратовано виплюнула я.

— Більше поваги, — спокійно відповів бета. — Чи ти не тримаєш свого слова? Вже забула, як маєш до мене тепер ставитись?