4

Після вчорашньої ночі я вирішила влаштувати собі цілковитий вихідний. Тому знову скасувала тренування і вивчення інформації про перевертнів також відклала на потім.

Я швидко відновлююся, і до ранку все майже загоїлося. Але буває такий стан, що хочеться просто побайдикувати, щоб відновити ще й внутрішній резерв сил, а не тільки фізичне тіло.

Алекс теж залишився вдома, сьогодні вирішив не залишати мене саму. Життя налагоджується. Що ще потрібно для щастя?

До нас зайшов Лютий.

— Привіт, юний вовчику, — весело привіталася я з ним.

Лютий глухо загарчав у відповідь на моє вітання. Алекс не втручався в наші перепалки.

Він зумів пробудити свого звіра в повню, але поведінка його вовка була ніби у вісімнадцятирічного. Лютому заново доведеться з ним знайомитися, налагоджувати контакт. Фізично його вовк залишився тренованим на тому самому рівні. Вчора я в цьому особисто переконалася. А ось зв'язок зі звіром повністю втратився.

Щоправда, бета мав перевагу над молодими вовками, принаймні знав, як потрібно налагоджувати з ним контакт, бо вже був досвідченим і робив це раніше. А тепер потрібно все починати спочатку, і його це страшенно злило.

Я не могла цим не скористатися. У мені ніби прокидався якийсь бісик у його присутності. Відпускати шпильки на його адресу мені доставляло особливе задоволення. А його реакція на це взагалі безцінна.

Нехай навіть не сподівається, що я залишу його в спокої після того, що він влаштував мені в лісі.

— Гей, ти чого гарчиш? Я ж з тобою так мило привіталась, — вдала ніби образилась. — Може, хочеш сказати своє справжнє ім'я, щоб я тебе більше так не називала? А то Лютим тебе кликати поки що якось недоречно… із твоїм-то неприборканим вовком. Та й після того, як я тебе провчила.

— Це спірне питання — хто кого провчив. Тобі вдалося мені нашкодити тільки тому, що я був не зовсім при тямі.

Втомлено зітхнув Лютий і всівся в крісло поряд з Алексом.

— Ох, якби я тільки знав, як ти будеш мене діставати, то навіть не намагався б урятувати від Айзека. Ти хоча б на знак подяки за це могла ввічливо до мене ставитися.

— Не забувай, що потім я тебе врятувала від його отрути, тому щодо цього ми квити. А потім ще й допомогла в повню. Якби не я, то не бачити тобі твого вовка. Але я добра і не стану наполягати на поверненні боргу, — і продовжила допитуватися: — То що, вовчику, ну скажи, як тебе насправді звати. Бо кликатиму тебе Пушком. Таке ім'я зараз тобі більше підходить.

Лютий знову загарчав, стримуючись з останніх сил. Я помітила, як Алекс намагається залишатися серйозним і приховує посмішку.

— Я не можу цього слухати від недововчиці. Вивчи спочатку наші звичаї, і можливо, я почну сприймати тебе як одну з нас. Тоді твої слова матимуть хоча б якесь значення для мене, — з роздратуванням сказав Лютий.

Після повні ми з ним трохи здружилися, але наші словесні баталії не втратили свого запалу.

— Припини, я знаю, що ти несерйозно. Але все ж: чому ти так не хочеш сказати своє ім'я? Невже воно в тебе таке жахливе? — цікаво, на скільки вистачить його терпіння цього разу.

— Повня давно минула, тобі вже час заспокоюватися. Я за себе не ручаюся, якщо продовжиш діставати мене.

— Пухнастику, ну ти чого, невже образився?

— Чорний, якщо вона не припинить, то я її провчу, навіть не дивитимусь, що вона твоя пара. У мене нерви не залізні, — звернувся Лютий до Алекса. — І вчорашня ніч у лісі здасться їй легкою прогулянкою порівняно з тим, що я їй влаштую.

— Ти знаєш, а це непогана ідея, — неочікувано сказав Алекс.

Я разом із Лютим здивовано поглянули на нього.

— Тобто? — запитала я.

Це що ще таке? Він надав перевагу Лютому, а не мені, своїй істинній парі? Це як розуміти? Я, звісно, не хвилююся щодо спарингу з Лютим — усе ж встигла дечому навчитися. Але здивував сам факт.

Лютий хижо посміхнувся, поглянувши на мене. Ого, посмішка навіть стала кровожерливою, я б сказала. Усе ж я трохи перетнула межу з прізвиськом для нього.

— А куди подівся увесь твій запал діставати мене, Ліко? — запитав Лютий, примружившись. — Чи вже не така смілива, коли тебе не захищає альфа?

Не знаю, що мене обурило більше: ці слова Лютого чи сама пропозиція Алекса. Та я почала дратуватися, від веселощів не залишилося й сліду. Загрозливо подивилася на Лютого.

— Мені не потрібна допомога Алекса, щоб впоратися з тобою. У будь-який час і в будь-якому місці, Пухнастику. Чи ти гадаєш, що я можу злякатися тебе? Цього разу я не стану тебе жаліти, — Лютий знову загарчав на моє звернення до нього. Тоді перевела погляд на Алекса: — Просто хочу дізнатися причину такого рішення.

Лютий також вичікувально дивився на Алекса.

— Причин насправді декілька. Ліко, ти дійсно переходиш межі дозволеного з Лютим, усе ж він мій бета. І тобі варто потренуватися з кимось іншим, окрім як зі мною. Отримаєш новий досвід. Бо я з тобою занадто лагідно обходжуся на наших спарингах. Час зрозуміти, що вороги не даватимуть поблажок і не жалітимуть тебе, як я…

— Це називається «лагідно обходжуся»?! — не витримала я. — Та після твоїх уроків виживання, а по-іншому це й не назвеш, увесь наступний день мушу відновлюватися!

— …і по-третє, — продовжив говорити Алекс, перевівши погляд на бету. — Лютий, це також на користь і тобі. У зграї немає жодної особи, яка б тебе дратувала більше, ніж Ліка. А отже, легше виходитиме обертатися. Це дозволить тобі швидше налагодити зв'язок із вовком і повернути колишню форму. Нам потрібні всі вовки в строю.

— Ми ніби до війни готуємося, — серйозно запитав Лютий в Алекса. — Мені варто щось знати?

Я напружилася. Чи потрібно розповідати Лютому? Перевела погляд на Алекса, він також задумливо дивився на Лютого, зважуючи рішення.

Зрештою Алекс вирішив розповісти.

— Про це знають тільки Ліка та я, поки що. Ти вірно сказав, ми готуємося до війни. Але це не буде відкритою сутичкою. Зараз основне завдання — підготуватися. Нам потрібно наростити міць, щоб у разі чого мати можливість протистояти старійшинам.