3

Надворі почало вечоріти. Ми попрямували на місце проведення церемонії.

— Хвилюєшся? — запитав мене Алекс.

Звісно, я хвилювалася: вперше побачу справжню церемонію обернення, якої в мене так і не було. Чи пройде все добре, як заплановано? Чи вдасться Лютому знову пробудити власного вовка? Або ж усі спроби виявляться марними, і він так і залишиться перевертнем без свого звіра?

Я ще зовсім мало часу провела зі своєю вовчицею, але вже встигла з нею звикнутися. Більше не уявляю життя без неї. Навіть складно усвідомити, як зараз почувається Лютий. І ще гірше мені стає від того, що Лютий у такому стані через мене. Якби він тільки не кинувся тоді мене прикривати…

Та я не збиралася зізнаватися Алексу, але він перевертень: якщо збрешу — здогадається. Тому довелося викручуватися. Я вчуся манерувати у веденні розмов із перевертнями. Говориш часткову правду або подаєш її в іншому контексті.

— Звісно, я хвилююся, а раптом забуду все, що напланувала сказати Лютому? Як я з цим житиму? Адже сьогодні сам Альфа дозволив мені говорити беті все що завгодно, дав дозвіл на повну волю дій, можу діставати його скільки моя душа забажає, — спробувала перевести все на жарт.

Алекс тільки хмикнув на такі мої слова.

— Я розумію, що ти зараз відчуваєш… Не варто перейматися, навіть якщо в Лютого нічого не вийде, це не буде твоєю провиною, — я понурила погляд.

Алексу добре вдається розгадати мене, жодні хитрощі не спрацьовують. Але це поки що, я наполеглива і швидко вчуся.

— Тримайся біля мене, — серйозно почав давати мені настанови. — І постарайся завчасно не провокувати Лютого.

— Я все зрозуміла. Ти мені це вже говорив, — тяжко зітхнула та поглянула на вечірнє небо. Добре б знати наперед, як усе пройде…

Далі ми продовжили шлях мовчки. Минуло трохи часу, коли ми вийшли на галявину, де нас уже чекали.

Поодаль біля дерев стояв Лютий, прихилившись до стовбура. Він задумливо вдивлявся в небо, точно як я щойно. Поза Лютого була оманливо розслабленою, але я відчувала, який він напружений, — так він намагався приховати власне хвилювання.

Майже в центрі галявини стояв молодий хлопець разом зі своїм батьком, який повторював хлопцеві настанови, що вже трохи починало дратувати останнього.

Як тільки ми з'явилися, то привернули увагу до себе. Помітивши мене, Лютий насупився, а молодий перевертень здивувався. Я помітила сором'язливий рум'янець на його щоках. Реакція його батька ж була зовсім непривітною. Він невдоволено підібгав губи, поглянувши на мене. Першим до нас заговорив Лютий.

— Вітаю тебе, Альфо, — помовчавши, усе ж зважився запитати: — А що вона тут робить?

Лютий кинув невдоволений швидкий погляд на мене.

— Тільки не кажи, що не радий мене бачити, юний вовчику? Це розбиває мені серце. Я гадала, що ми зблизилися за час останніх подій, — я хитро примружилася, дивлячись на нього. — Хіба я могла пропустити твою першу повню? Я так пишаюся тобою. Ти вже став таким дорослим.

Лютий лиш загарчав на мої слова, вирішив промовчати в присутності інших. Гадаю, він висловить пізніше все, що про мене думає.

Юний хлопчина не втримав посмішки, пирснув, стримуючи сміх, удав, що закашлявся. Його батько невдоволено переводив погляд із мене на Альфу.

Не дивлячись на всі мої заслуги перед зграєю, частина перевертнів мене досі не сприймали. Я чужа в їхньому світі, я дівчина й лиш недавно стала повнолітньою. Церемонії мого представлення досі не було, тож я ще не зовсім вважалася своєю тут.

А можливо, ще й мій характер та поведінка зіграли свою роль. Я не бажала миритися з їхніми законами і не завжди дотримувалася встановлених правил.

Як мені пояснював Лютий, я не достатньо виявляю поваги до старших перевертнів. Хоч я й пара їхньому Альфі, це не звільняє мене від цього. Але я поважаю інших лиш за їхні досягнення, а не за те, ким вони є. Тому продовжую бунтувати. Щоб я шанобливо ставилася до когось, потрібно це заслужити.

— Ліко, — тихо звернувся до мене Алекс. — Почекай із цим. Вияви повагу до нашої священної церемонії.

Я кивнула на його слова: трохи завчасно почала, але просто не втрималася. Він обернувся до інших.

— Присутність тут моєї пари — остаточне рішення, — Алекс суворо поглянув спочатку на Лютого, а потім на батька з сином, які не наважилися висловити своє невдоволення вголос.

Я відійшла від Алекса за спину, попрямувала подалі до дерев та зручно вмостилася на краю галявини. Приготувалася спостерігати за дійством. Мені не вистачало лиш попкорну для повної ідилії.

— Сьогодні ми просимо благословення в Богині Місяця. Наділи цих перевертнів силою срібного світла. Лютий, Дмитре, чи приймаєте ви мене як свого Альфу? Готові стати частиною зграї вовків північного лісу Полісся? — почав урочисто говорити Алекс.

Лютий уже й так це проходив, давно прийняв його як Альфу, навіщо повторюватися? Чи цього вимагала церемонія? Потім запитаю.

Лютий та молодий перевертень підійшли до Алекса, стали перед ним на одне коліно, схиливши голови.

Мені не зовсім зручно спостерігати звідси, та я не можу підійти ближче, щоб задовольнити свою цікавість, хоч і страшенно хотілося. Адже власної церемонії я не мала. Читати в книгах — це одне, а побачити все на власні очі — зовсім інше.

Але я не могла зіпсувати це дійство своєю недоречною поведінкою. Алекс говорив, що це особливий день для кожного перевертня, найважливіший у їхньому житті. Коли їх приймають до зграї та роблять повноправним членом.

Алекс почав щось говорити невідомою мені мовою. Із книжок я знала, що це давня мова перевертнів. Нею записані всі обрядові молитви. Це мертва мова, якою ніхто не розмовляє, використовують лиш для ритуалів.

Коли Алекс завершив говорити, саме почав сходити місяць.

— Встаньте! Нехай Богиня буде прихильною до вас, — закінчив говорити Алекс, відступив на кілька кроків від них.

Лютий та Дмитро підвелися з коліна. Місяць освітив їх. Я помітила, що дихання хлопця пришвидшилося, а Лютий залишився незмінним.