Розділ 16.4

Ми обережно увійшли в третю, за рахунком, кімнату. Сам коридор виявився досить запиленим. Тут було не так чисто, як в інших кімнатах, і можна лише припустити, що далі другої кімнати ніхто не заходив. Це, знаєте, було вельми втішним. 

Тут, стіни були викладені стародавніми кам'яними плитами, вкриті символами, що не належали іспанським колоністам. 

Коли остання людина перетнула поріг, кам'яні двері з гучним гуркотом зачинилися. Різкий звук луною рознісся по всьому простору. Павло в той самий момент повернувся, але двері були повністю заблоковані. 

- Що це? - Перелякано запитала Оксана, озираючись на всі боки. 

Мене охопило не велике хвилювання, оглянувши кімнату і подивившись на верх, я дещо помітила. Стеля - масивна кам'яна брила, почала повільно опускатися, супроводжувана зловісним скреготом. 

- Це пастка! - Прокричав Том. - Нас розчавить.

Усі в кімнаті на мить завмерли, а через хвилину пролунав брязкіт - стеля почала опускатися швидше.

- Потрібно знайти спосіб зупинити її! - Скомандував Павло, підштовхуючи нас до дій. - Шукайте кнопку або важіль!

Поділившись, ми почали обшукувати кімнату. Павло і я кинулися до лівої стіни, зробили ми це інстинктивно, і з погляду було помітно, що він не очікував цього. Нік і Оксана підбігли до правої стіни, обмацуючи її в пошуках прихованого механізму.  Валера та Емма досліджували протилежну стіну від входу, а Том - уважно вивчав підлогу, можливо, там теж міг бути прихований механізм.     

- Поліно, тут щось дивне, - сказав Павло, вказуючи на камінь, який злегка впав у стіну. 

Я швидко оглянула поверхню предмета. Символи на ній відрізнялися від інших. Вони вигладили так, немов говорили: натисни мене. Наче людина, що написала їх, шепотіла мені це, від чого по шкірі пройшовся холодок. 

- Це може бути кнопка, - зробила висновок я. - Але ми повинні перевірити це. Може, це ще одна пастка. 

Тим часом брила продовжувала опускатися, повільно, але невблаганно, наближаючись до підлоги. Повітря ставало важчим, і кожен наступний подих здавався важким. 

- Якщо ви не помітили, нас зараз придавить цією штуковиною, тож думайте швидше. - Порадив нам Нік.

Трохи колихаючись, я роздумувала. З одного боку, у нас немає іншого виходу, окрім як натиснути на неї, з іншого - може, нам ще пошукати, можливо, ми щось упустили. У цей момент всередині мене билися рішучість і страх. Поглянувши на Павла, напевно, шукала в його очах допомоги, він коротко кивнув. 

- Ну, добре. - Сказала я, натискаючи на плиту. 

Спочатку ні чого не сталося, напруга в кімнаті зросла. Але потім пролунало клацання, і в протилежному боці від входу відчинилися приховані двері. Стеля зупинилася, зависнувши всього за кілька сантиметрів від наших голів. 

- Двері! - Вигукнула Оксана, вказуючи на відкритий прохід. 

- Усі на вихід! - Скомандувала я, боячись, що може трапитися щось гірше. 

Щойно остання людина перетнула поріг, брила з гуркотом звалилася на підлогу, заповнивши коридор хмарою пилу. Усі по черзі почали кашляти, а перевівши подих і повернувшись йти далі, ми побачили гору скарбів.