Розділ 14.3

Роман. Десь, на Північній частині острова.

Група повільно пробиралася через густу рослинність північної частини острова. Тут густі дерева і зарості створювали тіні, роблячи пейзаж похмурим і загадковим. Оксана йшла попереду, Джеймс слідував за нею з камерою, знімаючи навколишній ландшафт і фіксуючи деталі для археологічний звітів. Емма і я йшли трохи позаду, а Ніколай і Том трималися в тіні, але були напоготові. 

- Тут явно має бути щось цікаве. - Тихо сказала Оксана, перериваючи тишу. - Може, ми навіть зможемо знайти вхід до печери зі скарбами. 

Джеймс зупинився, роблячи кілька знімків скель попереду.

- Це місце, немов з іншого часу. Завжди дивуюся, як природа, - він подивився на екран камери, - зберігає свої секрети так довго. 

Я йшов мовчки, напевно, моє обличчя виразило занепокоєння, адже підійшовши до мене, Емма запитала. 

- Все нормально?

- Я просто... турбуюся за Поліну. 

На мить я замовк, стискаючи руки в кулаки. Я не міг сказати Еммі, що трапилося між нами. Можливо, після тієї сварки і після того, як Поліна стала холодніше ставитися до мене, я став турбуватися за неї. Одне я знав точно, Альбіну я люблю по-справжньому, а з Поліною мені просто хотілося помиритися. Тільки після цього на обличчі Алі з'явилася б усмішка, а для мене немає нічого важливішого, бачити її щасливою. 

- Вона пішла з Павлом, перебуває на іншому кінці острова, а йому я не довіряю. 

- Чому? 

- Павло - загадка, - ми зустрілися поглядами, - він носить маску, не бажаючи показуватися нам. А Поліна занадто цінна для нас усіх. Раптом із нею щось станеться?

- Мені здається, ти даремно турбуєшся. Павло всього лише злодій, не більше. Я за ним спостерігала, і можу сказати, що він далеко не та людина, яка може заподіяти шкоду комусь, а тим більше їй. 

Я насупився, але кивнув у відповідь. Слова Емми мене трохи заспокоїли, але всередині залишалася нотка тривоги.