Кабінет покійного розташовувався ліворуч від спальні. Провівши нас, Оксана пішла займатися своїми справами. Через кілька годин, обстежуючи при цьому кожен куточок, ми нічого не знайшли.
- Ну, не може такого бути, щоб професор просто пожартував. - Сказала Емма.
- Від чого ж? - Промовив Діма, який від моменту появи в цьому домі, не промовив ні слова.
- Ви вже закінчили? - Запитала дочка археолога, заходячи в кімнату.
- Напевно, так. - Сумно відповіла я.
- Добре, а то тут до вас якийсь молодий чоловік прийшов. - І в дверях з'явився хлопець.
- А ти, що тут робиш? - Здивовано запитала Емма в брата.
- Як що, ви вже давно пішли, смс із попередженням не кинули, а ми хвилюємося. Ось мене і прислали, дізнатися, як у вас справи. - Обвівши поглядом кабінет, він запитав. - Знайшли щоденник?
- Ні. Схоже навіть на те, що його і зовсім не існує.
- Ви в цьому впевнені?
- Так. - Без вагань, відповіла я.
Іноді доводиться усвідомлювати, що не всі зниклі скарби будуть знайдені. І скарб Ліми теж потрапить до їхнього списку.
Ми вже збиралися йти, коли Джеймс запитав.
- А що знаходиться за цією картиною?
- Не знаю. Відповіла Оксана.
- Ви не будете проти, якщо ми її знімемо?
- Тільки максимально акуратно. - Невпевнено дозволила господиня.
- Чудово. Дмитро, допоможеш мені?
- Без проблем.
- Хлопчики, що ви задумали? - Поцікавилася я.
- Зараз побачиш.
Як виявилося, за картиною був сейф. Хлопчики зняли і поставили картину так, щоб та не впала, і ми підійшли до нього. А на обличчі дівчини відбилося непідробне і повне здивування. Видно, батько не все їй розповідав, а може, не встиг.
- Що скажете? - Звернувся до нас із запитанням Джеймс.
- А, що тут можна сказати. Мабуть ця модель сейфа, код якого може складатися з цифр і букв. - Сказав Діма. - І мабуть, у цьому коді, вісім символів.
- Може... - Почала Оксана.
- Рік народження і всі інші дати не підходять.
- Що щодо імені, коханої людини? - Запропонувала Оксана.
- Ваше ім'я не підходить, можливо, вашій матері?
- Ні. Воно теж, вельми коротке.
- Зрозуміло. - Підсумувала я.