Глава 16

Поліна

Наш ранок почався бадьоро, ми смачно поснідали, перевірили обладнання, склали речі та вирушили на те місце.

До місця розташування, входу в печеру ми прибули ближче до одинадцятої. Сонце висіло високо, птахи співали і ніщо не натякало на поганий результат нашої історії. 

Я передала Павлу монету, він узяв, вставив її в отвір. Негайно ж пролунав низький скрегіт, немов стародавні механізми прокинулися від вікового сну. Стіни печери затремтіли і перед нами повільно почали відчинятися масивні кам'яні двері, що приховували прохід у темні глибини. 

Оксана із захопленням озирнулася.

- Неймовірно... вони справді залишили механізм у робочому стані, - прошепотіла вона.

- Так, це захоплює. Але будьмо уважнішими, - попередила я, - невідомо, що чекає на нас далі. 

Коли ворота відчинилися, перед нами постали масивні сходи, що йдуть униз у темряву. Легкий холодний вітер віяв із глибини. Павло, як завжди спокійний, увімкнув ліхтар і направив його в прохід. Ми попрямували за ним, так само вмикаючи ліхтарики, останнім наш загін замикав Нік. Через кілька хвилин спуску, ми все ще йшли.

Сходи здавалися нескінченними, кожен крок вів нас усе глибше під землю, туди, де ховалися стародавні скарби. Але незабаром, коли ми вже зневірилися спускатися, перед нами виник міст, пройшовши який, нашому погляду постали два проходи, і з двох ходів нам потрібно було вибрати один. 

Підійшовши ближче, ми змогли побачити написи, що добре збереглися: HPWUDGD і OXHUWH 

- Не знаю, якою це мовою, але мені здається, що це просто начерк букв. - Голосно сказав Нік, а ми всі повернулися в його бік і прошипіли, мовляв, будь тихіше. 

- Це, не просто літери, - тихо почала Емма, - вони з Іспанського алфавіту. 

- Тоді, що тут написано? - Запитала Оксі.

- Зашифроване слово. - Пояснив Павло, і всі задумалися. 

- У ті часи, - почав Том, після невеликої паузи, - Іспанці активно користувалися шифром Цезаря. Може наш капітан не був винятком?

- Шифр Цезаря, - почала Емма, вдивляючись у написи, - був названий на честь Римського полководця, Гая Юлія Цезаря. Він використовував його для шифрування текстів під час листування зі своїми воєначальниками. Принцип такого шифрування простий, береш слово, яке потрібно зашифрувати, і кожна буква цього слова відповідає четвертій букві вперед, від нього. 

- Розшифрувати зможеш? - Поцікавився Павло. 

- Так, - коротко відповіла Емма і взялася за роботу. 

Розшифровка зайняла не дуже багато часу і ми змогли отримати два іспанських слова, переклавши які ми отримали слова: смерть і вхід. Я думаю, ви здогадалися, куди ми пішли. 

Павло

Пройшовши невеликий коридор, ми увійшли в першу кімнату. Гладкі кам'яні стіни виглядали давніми і старими, але разюче збереженими. Я озирнувся - кімната виявилася порожньою, а в протилежному боці кімнати тягнувся вузький коридор, який веде, напевно, до наступної кімнати.

- Схоже, тут нічого немає, - озираючись, зауважив Нік.

- Так, але краще бути напоготові, - відгукнувся я, вивчаючи простір перед собою. - У таких місцях часто щось приховано. 

Поліна зробила перший крок, наближаючись до коридору. Раптово, повітря немов застигло навколо. Вона зробила ще один крок... і в той момент, підлога під її ногами провалилася. 

Пролунав різкий тріск, дівчина з криком стала падати в порожнечу. Я зреагував за частку секунди, швидко підбіг до прірви і схопив її за руку. Мої пальці міцно вчепилися в її зап'ястя, утримуючи на вазі. 

- Тримаю! - Видихнув я, із зусиллям підтягуючи її на верх. М'язи на руках напружилися, коли я намагався не дати їй упасти. 

Поліна підняла погляд, в її очах спалахнула суміш страху і вдячності. Мабуть, тут були зроблені приховані шахти, як у Єгипетських пірамідах. Якби я не встиг вчасно її схопити, то вона могла б упасти у воду з отрутою. 

- Дякую... - ледь прошепотіла вона, міцно стиснувши мою руку. 

Я почав обережно піднімати її нагору, коли Валера і Нік підбігли до нас на допомогу. Разом ми змогли витягнути дівчину.

- Я ж казав, тут можуть бути пастки, - важко дихаючи, зауважив я.

Поліна, ще трохи приголомшена, піднялася на ноги, намагаючись віддихатися, а Наташа підбігла до неї і почала перевіряти, чи цілі кістки. 

- Тепер точно будемо уважнішими, - вимовила Гайда, і я бачив, як вона намагається повернути собі самовладання. - Дякую... тобі.

- Завжди. - Відповів я, беручи в руку невелику палицю, що лежала в кутку. 

Мені довелося стикатися з такими пастками. Їхній принцип вельми простий. Через деякий час ми пройшли цю пастку і коридором попрямували в наступну кімнату. 

Поліна

Ми обережно увійшли в другу кімнату, куди не потрапляли промені світла. Посвітивши ліхтариком, я помітила глибокі полички, вони висіли по всьому периметру кімнати, і тільки прохід до наступної секції розділяв їх.

Я посвітила в неї і побачила незнайому рідину або слиз. Діставши з кишені коробочку сірників, черкнувши одним сірником об коробочку, в мить загорілося маленьке полум'я. Поклавши цей вогник у рідину, вона миттю спалахнула, і перший бік кімнати висвітлився червоно-жовтим полум'ям. Павло, помітивши мою діяльність, повторив так само. 

У центрі залу виднілися старовинні барельєфи, що зображували стародавні битви і незвичайні візерунки цих племен. Примружившись, я вдивлялася і роздивлялася малюнки, що було важко, світло від полум'я сильно різало очі. 

- Щось тут не так, - тихо зауважила я, піднімаючи руку, тим самим зупиняла решту, - це місце занадто... ідеальне. Ніхто просто так не залишив би його недоторканним. 

Ватажок протилежної команди, що знаходився поруч, кивнув. Його погляд прослизнув по кам'яних стінах і стелях. 

- Пастки, - прошепотів він.

У цей момент, як за командою, пролунало клацання.