Глава 15

Поліна

Я і Павло повільно йшли звивистою стежкою. Вела вона нас у саму глибину острова. Центральна частина була вкрита густим лісом і дерева стояли так близько одне до одного, що сонце ледь пробивалося крізь їхнє густе листя. 

Павло, як справжній чоловік, ішов попереду, акуратно розсовуючи гілки, звільняючи шлях для мене. Я слідувала за ним, задумливо розглядаючи навколишній пейзаж, але мої думки були зайняті іншим.

- Павле, - почала я впевнено, - чому ти вирішив узяти із собою саме мене?

Він на мить зупинився, повернувши голову в мій бік. Я побачила його очі, обличчя все ще приховувала маска. 

- Можливо, це тому, що в нашу першу зустріч я зрозумів, що ти можеш стати гідним супротивником, і впродовж усіх наших пригод, ти лише сильніше зміцнила в мені ці переконання. 

Він почав іти далі, а я посміхнулася. Правду кажучи, мені теж було цікаво й захопливо гратися з ним. 

- Я розгадала твою загадку, - сказала я це так, ніби говорила про погоду. 

Почувши мої слова, він різко зупинився, повернувся, повільно підійшов до мене і трохи нахилився.

Тут потрібно пояснити, що в мене середній жіночий зріст, а Павло значно вищий. Його зріст я, звісно, не вимірювала, але на скидку можу припустити, що метр вісімдесят чи вісімдесят п'ять, він точно мав. 

- Ти, - почав він тихо і спокійно, - так сильно хочеш побачити моє обличчя?

- Спочатку, там у музеї, я й справді хотіла побачити твоє обличчя, - почала пояснювати я, - але потім, мені стало все одно. Якщо ти не хочеш показуватися світові, значить на те є причини. 

Після моїх слів, ми стояли в мовчанні, він дивився на мене, а я на нього. Незабаром мені набридло так стояти, і я попрямувала вперед. Але не встигла я зробити й дюжини кроків, як він промовив:

- Так, де мене ти бачила тричі? 

Я обернулася, не очікувала, що він захоче почути мою відповідь. Трохи зніяковівши, я відвела свій погляд, мені не хотілося, щоб у них він зміг прочитати все, що я відчуваю. Він і так знав про мене більше, ніж мені хотілося б. 

- Спершу в Нью-Йорку, у Метрополітен-музеї, там ти вперше заговорив зі мною. Вдруге, у Сіднеї, в готелі Boulevard Hotel ми зіткнулися на сходах, після чого ти запросив мене на вечерю. І втретє, ми зустрілися в Мадриді, готель Fenix Gran Melia, ти підсів до мене, коли я снідала, а йдучи, промовив: Іноді, короткі зустрічі...

- Бувають найцікавішими. - Закінчив він, підходячи ближче. - Дуже добре, Поліно. - Він нахилився, наші погляди зустрілися. - Якщо хочеш, можеш зняти її. 

Я здивувалася, ця пропозиція звучала дуже несподівано. Але бажання зняти з нього маску й побачити його обличчям, було вже не настільки сильним. Тому я просто попрямувала далі, в той бік, де дзюрчав струмок.

Вийшовши на шум річки, ми натрапили на невелику, але порожню галявину. Трохи віддалік, від самого струмка, височіла досить велика скеля. Я відразу ж кинулася до води, в ній, як виявилося, плавала дрібна риба. Павла ж, зацікавила скеля. 

- Що так цікаво вивчаєш? - Запитала я, підходячи ближче. 

- А ти ось сюди придивися, - він показав мені на ледве помітні написи. 

Провівши пальцями рук по скелі, я і справді відчула щось схоже на напис. Ось тільки, під збігом часу, погодних примх і кліматом, він неабияк стерся і був майже непомітним, мені тільки залишалося здогадуватися, як Павло помітив його, а може він просто хотів його знайти. Проте, я провела рукою трохи правіше, під плющем, я виявила круглу виїмку. 

- Можливо сюди, вставлявся ключ. - Озвучила я свою думку. 

Павло не відповів, лише ствердно кивнув і став уважніше розглядати виїмку, а я відійшовши, взяла рацію і звернулася до інших членів команди.

- Хлопці, ми щось знайшли. Не беруся стверджувати, але це може бути вхід у печеру. Усім повернутися на базу, повторюю, усім повернутися на базу.
    

- Судячи з усього, - почала я, коли всі зібралися на вечерю, - наш скарб захований саме в тій печері...

- Усе може бути, тим паче що інших печер чи схованок ми не знайшли. - Відповів Роман, який все поглядав і кидав підозрілий погляд на Павла. 

- Чудово, тоді пропоную визначитися, хто піде з нами туди - сказавши це, я обвела поглядом усіх присутніх. 

- Я точно йду з вами, - заявила Наталі, - і пропоную так само взяти Валеру. Зоологічні знання нам знадобляться, раптом там мешкають отруйні змії, і дізнавшись вид, я зможу швидко надати потрібну медичну допомогу.

На знак згоди, я кивнула.

- Не забудьте про Емму, - заявив Джеймс, - Можливо там будуть якісь написи, ми також не можемо виключати ймовірність того, що там можуть бути пастки. І хто, як не моя сестра зможе вам допомогти. - Усі розсіялися, а Емма, злегка штовхнула брата в плече і теж посміхнулася.

- Добре. Отже, з мого боку йдуть Емма, Наталя, Валера і Оксана, - вона здивувалася, а я продовжила, - і я. Павле, кого візьмете ви? 

- Зі мною піде брат і Том. 

- Ось і вирішили. - Я піднялася з-за столу. - Пані та панове, будьте готові до завтрашньої пригоди. Ті, хто йде з нами, перевірте обладнання і приготуйтеся. Решта залишаються на базі. 

Злегка вклонившись, я розвернулася і попрямувала до свого намету. Завтра на нас чекає важкий і насичений день, тож потрібно бути в повних силах. І навіть якщо ми нічого не знайдемо, чого не можна не враховувати, я все одно рада цій пригоді.