Глава 11

Поліна

У Мадрид ми прилетіли 15 жовтня, о п'ятій годині ранку. У цю пору року, тут стоїть м'яка і приємна погода. На початку місяця погода може бути теплішою, а до кінця жовтня температура починає поступово знижуватися. Опади тут рідкісні, але можуть бути короткочасні дощі. Як на мене, то це дуже гарний час для відвідування міста, можна насолодитися прогулянками, вдихаючи свіже повітря і милуючись осінніми ландшафтами. 

Ми зупинилися в готелі «Fenix Gran Melia», оскільки він підходив нам найкраще. Він відомий своїм елегантним дизайном і високим рівнем сервісу. Сучасні та стильні номери з розкішними меблями та всіма зручностями. А деякі, мають види на місто. Будь-який постоялець зможе знайти, чим себе зайняти: фітнес-центр, спа-салон і конференц-зал, все тут зроблено для зручності відвідувачів. А для любителів їжі, є ресторан, де подають як місцеві, так і міжнародні страви. А розташування готелю, розташоване так, щоб любителі піших прогулянок, могли з легкістю дістатися до багатьох культурних та історичних пам'яток. 

Ближче до восьмої, я спустилася в ресторан. Запахи смачної і ситної їжі витали в повітрі, викликаючи апетит у всіх, хто входив і проходив поруч. До цього часу зал уже був наповнений людьми, які теж спустилися на сніданок. Серед них я мигцем помічала моїх людей, а м'які звуки класичної музики доповнювали атмосферу. 

Я обрала столик біля вікна, звідки відкривався вид на жваві вулиці Мадрида. Офіціат подав мені тарілку смачного грибного супу, і я, занурена у свої думки про план сьогоднішнього пограбування, взялася за їжу.

Раптом поруч заскрипів стілець, і хтось сів навпроти. Я підняла очі й побачила чоловіка середніх років. Світле волосся, блакитні очі, злегка витягнуте обличчя з гострим підборіддям і носом. А на бороді була присутня легка борідка. Одягнений він був у темний костюм, але без краватки. 

- Доброго дня. - Сказав він із легким акцентом, і розплився в усмішці, ніби я його знала. - Сподіваюся, ви не проти компанії? У такому місці завжди приємніше поспілкуватися, ніж обідати на самоті. 

Я здивовано підняла праву брову. Це вже третя, незнайома мені людина, яка пропонує поспілкуватися, і друга, що мешкає в тому ж готелі, що й я. Підозріло все це, але не будемо ображати людину. 

- Доброго дня. Звичайно, сідайте. - Я оцінювально на нього глянула. 

- Як вам Мадрид? - Запитав він, роблячи замовлення. 

- Прекрасне місто, - відповіла я, посміхнувшись. - Особливо в цю пору року.

- Згоден, - кивнув незнайомець. - Тут є щось таке, що змушує повертатися сюди, знову і знову.

Він говорив м'яко, впевнено, його слова текли плавно, як струмок. Я, мимоволі розслабившись, продовжила розмову. 

- Часто тут буваєте? 

- Досить часто. Професія така, доводиться багато подорожувати. - Він відпив трохи вина. - А ви? Судячи з вашого вигляду, ви не частий гість у цьому місті?

- Так і є. Подорожі - частина моєї роботи, але в Мадриді я вперше. 

- Цікаво, чим ви займаєтеся? - Він подався злегка вперед.

Я на секунду задумалася. У моїй діяльності, коли хтось починає ставити особисті запитання, я одразу роблюся настороженішою. Але цього разу, вирішила цього не показувати. 

- Я займаюся дослідженнями, - ухильно відповіла я. - А ви?

- Я теж дослідник. Щоправда, у дещо іншій сфері. Ми могли б знайти спільні інтереси. - Щось у його словах здалося мені дивним. 

- Можливо, - відгукнулася я. - Але боюся, моє перебування тут не триватиме довго. - Чоловік кивнув, ніби брав мої слова до відома.

- Як шкода. Але іноді короткі зустрічі бувають найцікавішими, чи не так?

У відповідь, я лише посміхнулася, хоча всередині щось підказувало мені, що ця зустріч не була випадковою і в неї буде продовження.