Глава 9

Вилетівши з Нью-Йорка 10 жовтня, до Сіднея я прилетіла вдень 12 жовтня. У цей час тут панує літо, але ввечері ви завжди захочете одягнути легкий светр або куртку. 

Швидким кроком, я попрямувала до ряду таксі, де мене зустрів привітний водій. Завантаживши багаж, я зручно влаштувалася на задньому сидінні і назвала адресу: Sydney Boulevard Hotel, будь ласка. Машина плавно рушила з місця, і дорогою до готелю я не могла не помітити яскраві сонячні промені, що відбивалися у склі хмарочосів і машин, що проїжджали повз, а також жваві вулиці міста. 

Розплатившись із водієм, я зайшла в хол готелю і попрямувала до стійки реєстрації.

Забронювала номер на кілька днів, звісно ж використала не справжній паспорт. А ви як думали? Можу відкрити вам не великий секрет, у мене є чотири паспорти. Один на моє ім'я, Гайда Поліна Дмитрівна. Другий Міжнародний, Емма Джейн Вілсон. Третій Європейський, Софія Катаржина Новак. І четвертий Латинський, на ім'я Марія Ісабель Гутьєррес. Тут, я використовувала Міжнародний паспорт. 

Із собою в мене була тільки одна, не велика валіза, яку я попросила віднести одразу в мій номер. Щодо інфраструктури готелю, то тут розташовувався ресторан, він пропонував дуже різноманітне меню, фітнес-центр і конференц-зали для ділових заходів. Інтер'єр готелю поєднував у собі сучасний і класичний стиль, що надавало цьому місцю затишної і стильної, одночасно, атмосфери. 

Моїм першим завданням було знайти своїх друзів і оскільки під час завдання ми не використовуємо справжні паспортні дані, я сподівалася побачити знайомі обличчя під час обіду. Таким чином, я цілеспрямовано попрямувала до ресторану. 

Переступивши поріг, що розділяв коридор і ресторан, я озирнулася. У самому кінці кімнати, у кутку, сидів чоловік середнього зросту. 

- Доброго дня, я можу до вас присісти? - Запитала я, підходячи ближче.

З цієї відстані я змогла розглянути його детальніше. Спортивна статура й обличчя мали легкий, середземноморський відтінок. Густе, темне волосся напрочуд пасувало до його карих очей. Одягнений він був у темну сорочку і штани, а на стільці висів піджак. 

Він підняв на мене свій погляд і злегка посміхнувся. 

- Завжди радий скласти компанію такій чудовій леді. 

- Дякую. - Я сіла на стілець.    

За хвилину підійшов офіціант, і я зробила замовлення. 

- Ви тут по роботі?  

- Частково. - Він трохи відпив із чашки кави. - А ви? Теж по роботі? 

- Ні, я подорожую. Мені захотілося відвідати місцеву Художню галерею. 

- У вас гарний смак, місцева галерея сповнена доволі цікавими творами мистецтва. 

- Ваше замовлення. - Промовив офіціант, ставлячи переді мною, курячий суп з локшиною.  

- Дякую. - Подякувала я, а потім звернулася до співрозмовника. - Розбираєтеся в мистецтві? 

- Швидше любитель, ніж експерт. 

- Тоді, можливо, ви складете мені компанію?

- Обов'язково. За вами о котрій зайти? - Запитав він, встаючи з-за столу.

- О третій, мені буде цілком зручно. - Він підморгнув мені.

Закінчивши свій обід, я вирушила до себе в номер. Сьогодні на мене чекає візит гостей і потрібно підготуватися як слід. Тим, хто не здогадався, пояснюю, у ресторані я розмовляла з Романом. І оскільки о третій він зайде до мене, то це означало, що зайде не він один, а вся моя команда. 

Я спускався сходами, мій розум терзала досада через невдачу з втечею Поліни. Я занадто довіряв своїм людям, і тепер мені довелося терміново розробляти новий план. Добре, що Том був трохи знайомий з Олівером Смітом, і завдяки чистій випадковості, той розповів йому, що друга частина карти знаходиться в Сіднеї. Але де? Це ми зможемо з'ясувати, коли відшукаємо Поліну та її команду. 

Раптово, я зіткнувся з кимось. Дівчина спробувала втримати рівновагу, але її телефон вислизнув із рук і з глухим гуркотом вдарився об мармурові сходинки. 

Я швидко підняв пристрій, побачив тріснутий екран, я з посмішкою простягнув його дівчині. Нею виявилася Поліна. Я впізнав її миттєво, але зробив вигляд, що це просто випадкова зустріч і я її не знаю.

- Прошу вибачення, - сказав я, доброзичливим тоном. - Я не очікував, що зіштовхнуся з кимось. Ваш телефон, схоже, постраждав... Можливо, я можу якось допомогти? Як щодо нового телефону або, може, вечеря за мій рахунок, поки вирішуватимемо, що робити далі?

Гайда уважно подивилася на мене, напевно, намагалася зрозуміти, хто перед нею. 

- Дуже люб'язно з вашого боку, але... вечеря? - Я посміхнулася, злегка здивована пропозицією джентльмена, що стоїть переді мною. 

Мені раптом здалося, що його голос здавався мені смутно знайомим, тому я поставила цілком логічне запитання.

- Ми знайомі?

- Можливо, ні, але в цьому готелі випадкові зустрічі можуть стати початком приємного знайомства. То, як щодо того, щоб почати з вечері? Обіцяю, більше ніяких неприємних сюрпризів.

Я на мить замислилася, намагаючись зрозуміти його наміри, але зрештою погодилася:

- Добре. Вечеря, звучить не погано. Давайте, тоді, сьогодні о сьомій. Вам буде зручно?    

- Звісно, я буду вас чекати. - Після цих слів на його обличчі з'явилася легка посмішка. 
Але щось збентежило мене в його посмішці. 

Обмінявшись привітаннями і всіма можливими люб'язностями, ми приступили до головної теми нашого збору. 

- У нас не більше трьох днів. Від Тіньових шукачів ми, звісно, відірвалися, але чи на довго це? - Я обвела поглядом усіх присутніх. - А тепер, давай розподілимо обов'язки підготовки до нашої операції. Йогансен, ти маєш знайти потрібний нам зал, де знаходиться картина. Родрігес, роздобудь нам карту будівлі. Оксана і Емма, перевірте всі дані по цій картині, можливо там висить копія, а оригінал десь захований. Зоя, Єва і Валера, ви спостерігаєте за постояльцями готелю, усі, хто заселятимуться після нас, записуєте і доповідаєте мені. Наталі та Діма, ви маєте дізнатися, скільки людей охорони патрулює галерею, плюс камери.