Глава 4

Додому я повернулася тільки під вечір. Коли я побачила обличчя своїх друзів, то відразу зрозуміла, вони хвилювалися, особливо це було вельми помітно в поведінці Діми. Переодягнувшись і перекусивши, мені довелося розповісти своїй команді про мою розмову з викрадачами.

- Значить, їм потрібен був щоденник? - Поставив уточнювальне запитання Рома, який бігав у кухню і назад, до нас.

- Так. - Без зайвих слів, відповіла я.

- Значить, вони так само як і ми, шукають ці скарби?

- Так.

- Тоді, - він на хвилину задумався, - давайте не зволікати. Перевага зараз на нашому боці, тож давайте приступимо, якнайшвидше, до справи. 

- А потім позбудемося його, - і очі Зої спрямувалися на камін.

- Не будемо поспішати. Оксано, можна мені щоденник? - І без зайвих слів вона віддала його мені. 

Взявши блокнот до рук, я почала читати в слух. Спочатку там не було нічого цікавого, Олівер Сміт описував нам свої подорожі, думки, різні історичні історії, легенди та пригоди. Ми дізналися, що для пошуку скарбів нам знадобляться три предмети, а які, ми дізнаємося тільки тоді, коли розгадаємо чотири загадки.

- Ваш батько, напевно, був дуже, гумористичною людиною? - Поцікавився Рома.

- Так, він часто загадував мені загадки, в яких він зашифровував різні місця розташування важливих артефактів.

- Виходить, - почала Емма, - якщо ми не розгадаємо загадки, ми не зможемо відшукати скарби?

- На мій жаль, так.

- Тоді, давайте не будемо втрачати ні хвилини. - Сказала я, і прямо після цього, хтось постукав до мене у двері.

- Ти когось чекаєш? - Запитав Валера, дивлячись у той бік.

- Ні, - відповіла я, тихенько підійшла до дверей.

Подивившись у вічко, я ні кого не побачила, а коли повернулася назад у кімнату, почула дверний дзвінок.

- Нам час іти, - пошепки промовив Діма, - там, у дворі, я помітив силуети людей.

Ніхто не посмів сперечатися, ми розуміли, що нас виявили. Поки не стало зовсім пізно, ми тихенько, швидко і непомітно, прийшли в мою сальну. Спеціально на такі випадки, у мене в шафі був зроблений таємний прохід. Він вів у підземний тунель.

Ми швидко вирахували місце розташування наших дорогих Археологів. Взагалі, досить безглуздо влаштовувати свою штаб квартиру у себе вдома. На завдання я взяв дюжину хлопців. Виявилося, що Гайда Поліна Дмитрівна жила в досить милому районі, де розташовувалися тільки приватні будинки. 
Чотирьох хлопців я відправив на задній двір, а решта перебували біля мене. Щойно ми проникнемо в будинок, один із солдатів подасть сигнал. Два рази я подзвонив у двері. І мені не потрудилися відкрити. 

- Прикидаєтеся, що вас немає, - подумалося мені, - погано стараєтеся. - І втративши терпіння, я дав команду на штурм будинку. 

У будинку нікого не виявилося, і перевернувши все догори дном, ми не знайшли ні щоденника, ні людей. «А дівчина не промах,» - зауважив я. 

Йдучи темним проходом, де пахло вогкістю, де не де зустрічалися калюжі, а зі світла у нас були тільки ліхтарики телефонів, ми потихеньку просувалися вперед. 

- Судячи зі стану коридору, цей прохід був побудований дуже давно. - Помітила Оксана.

- Вони були зроблені ще в дев'яності, через кілька років про них забули, ми лише користуємося надбанням минулого. 

- А куди ми йдемо?     

- В одну із секретних баз, там ми житимемо певний час, поки не дізнаємося, де знаходиться перший артефакт. 

- Але ми ж не взяли води і їжі. У нас немає з собою навіть медикаментів і елементарних речей. - Нагадала дівчина.

- Правильно, там усе передбачено. - Запевнила я.

- А опалення? - Джемс розсміявся. - Що я такого сказала? - Розсіяно запитала вона, дивлячись на чоловіка, що сміється. 

- Тобі ж сказали, що там усе є, навіщо питати ще щось. - Пояснив Джеймс, не маючи наміру її образити.

- Я просто хотіла уточнити. - Тихо промовила дівчина й опустила очі донизу, а Емма штовхнула брата в руку, але він лише запитально подивився на сестру. 

Подальший наш шлях минув у повній тиші. І ближче до першої години ночі, ми досягли свого місця. 

Коли всі розійшлися по кімнатах, я зупинила Джеймса і завела з ним бесіду. 

- Навіщо ти так розмовляєш із новенькою? - Голос мій був тихим, але грізним.

- Вона ставила занадто багато запитань, я лише пояснив їй, що все передбачено. - Відповів той, зберігаючи посмішку на обличчі.

- Оксана новачок у нашій команді. Хіба ти не пам'ятаєш, скільки запитань ставив сам, коли тільки потрапив у команду. І всі відповідали на твої запитання, ні хто не пояснював, - я передражнила,- тобі, як ти сьогодні. 

- Гаразд, гаразд, я все зрозумів. Тільки давай ти не будеш вмикати режим мами і повчати мене, дорослий уже. - І повернувшись, він попрямував до своєї кімнати.

- Був би дорослим, поводився б відповідно. - Тихо, прокричала я йому вслід.