Глава 1

На дворі настала осінь. На вулиці панував холодний вітер, ворушачи сухе жовте листя, те що лежало на стежках прекрасного парку. Я сиділа на лавці, пила ранкову чашку кави і милувалася сьогоднішньою погодою. Вперше за кілька тижнів з-за чорних, густих хмар вийшло сонце. І хоч, воно вже не так гріло, але створювало чудову, моїм очам картину, коли жовте листя стикається з сонячними променями.

Перехожі, вдягнені в теплий одяг, поспішали на роботу, у парку гуляли собачники, а їхні вихованці каталися в листі. Озеленювачі потім прибирали за ними, трохи злячись на любителів собак та їхніх домашніх улюбленців, і було зрозуміло - місто прокинулося. Годинник показував вісім, і я, за традицією, попрямувала в кафе, що розташовувалося неподалік від парку. Це було моє улюблене кафе, розташовувалося майже біля будинку, в ньому подавали не тільки каву, чай та інші напої, тут можна було так само поснідати, перекусити або легенько пообідати.  

- Доброго ранку, мадам. - Звернулася до мене дівчина, коли я прийшла в кафе.

- Доброго. - Відповіла я, прямуючи до свого столика, що стояв біля вікна.

- Що будете замовляти? - Запитав офіціант, підходячи до мене.

- Яєчню з беконом і апельсиновий сік. 

Через кілька хвилин мені принесли моє замовлення. Снідаючи, я дивилася у вікно. На машини, що проїжджали повз, на людей, що проходили повз, ну і думала про принади сьогоднішнього дня.
Коли мій сніданок добігав кінця, мені на телефон прийшло повідомлення, зміст якого був наступним: агент Поліна, вам терміново потрібно перебувати в офіс для отримання і виконання нового, чергового завдання.

Допивши сік і розплатившись, я попрямувала в перукарню. І як ви вже встигли зрозуміти, я є агентом однієї невеликої організації, яка називається - ОПАС. Ця організація, займається пошуками археологічних старожитностей. Наша організація працює на уряд, і тільки обмеженим людям відомо про нашу діяльність. Ми як організація Містера Ніхто з форсажу, для офіційних джерел нас немає, а для неофіційних ми є.

Прийшовши в перукарню, я попросила зробити мені зачіску, сьогоднішнього дня. Майстриня відійшла, а дзеркало запитало в мене пароль. Назвавши потрібний код (вам я не можу цього сказати, а то раптом ви захочете сюди проникнути), у стінці відкрився прохід у ліфт, увійшовши до нього, я натиснула на кнопку і він поїхав униз. Приїхавши на потрібний поверх, перед моїм поглядом відкрився командний цент. На стіні висів величезний телевізор, а перед ним сиділи співробітники, які у своїх гаджетах вивчали всі нові новини, що стосуються нашої діяльності.