ГЛАВА ІІІ, XVІІІ

Максим нарешті добіг до того будинку. Серце билося десь у горлі, дихання було як у пенсіонера, а нерви були на межі. Він навіть не знав, чи правильно вибрав напрямок, але тепер це вже не мало значення.

Перед ним стояла темна двоповерхова будівля, більша, ніж він очікував, із кількома чорними вікнами та одним слабким жовтим світлом десь на другому поверсі.

Максим зупинився лише на секунду, озирнувся назад і побачив між деревами далекі спалахи поліцейських маячків. Із того боку лунали голоси, але через відстань розібрати слова було неможливо.

Він міцніше стиснув рукоятку пістолета, який досі тримав у руці, і знову повернувся до будинку. Аліна була десь у середині нього. І якщо Денис не збрехав, вона жива. Цієї єдиної думки вистачило, щоб змусити його силою відчинити двері.

Усередині було значно темніше, ніж на вулиці. Максим обережно переступив поріг і застиг, прислухаючись до кожного звуку. Було повністю тихо. Лише десь у глибині будинку монотонно щось гуділо. Це працював старий холодильник.

Над головою щось тихо потріскувало, схоже, або зверху хтось ходив, або ж це просто проводка не витримувала навантаження.

Хлопець зробив кілька кроків уперед, намагаючись роздивитися приміщення. Світла майже не було, тому він змушений був рухатися повільно, час від часу торкаючись рукою стіни. Коридор розходився в кілька боків. Двері праворуч були відчинені, ліворуч — щільно зачинені. Попереду починалися сходи.

Десь зверху почувся тихий скрип. Хлопець різко подивився наверх по сходах, направляючи у темряву дуло пістолета. Серце знову шалено забилося. Хтось був у будинку. Можливо, Аліна, а можливо, хтось іще. Максим звів бойок на пістолеті і почав підійматися сходами.

На другому поверсі було ще темніше. Тут навіть те слабке вуличне світло не проникало крізь забиті вікна.

Хлопець пройшов кілька метрів коридором, заглядаючи в кожну кімнату. Порожньо. Ще одна — теж порожня. Наступні двері виявилися прочиненими лише на кілька сантиметрів. Він штовхнув їх плечем і… закам'янів на тому місці, на якому і стояв. На великому ліжку лежало якесь тіло. Максим на мить навіть перестав дихати.

— Аліно... — шепотнув юнак і кинувся до ліжка, забувши про все навколо. — Це ти? Ти жива?

Відповіді не було, зате було добре видно, що грудна клітка невпинно рухається.

— Жива… — видихнув Максим, ніби весь цей час затримував повітря.

На очі самі навернулися сльози. Він узяв її холодну долоню у свою й кілька секунд просто сидів поруч, не в змозі сказати бодай слово. Вона була жива і ціла. Саме це зараз мало значення.

— Я знайшов тебе...

Максим хотів підняти Аліну, коли десь унизу пролунав гучний звук. Ніби хтось випадково зачепив стілець. Хлопець різко підняв голову і підвівся, тяжко дихаючи. Він направив пістолет на двері і чекав.

Через кілька секунд пролунали ще звуки — цього разу чіткіше… це були кроки. Хтось ішов коридором першого поверху. Максим повільно пішов у сторону дверей, аби намертво зачинити їх.

Адреналін, який ще кілька хвилин тому не давав йому відчувати страх, почав поступово йти. І саме тоді він уперше по-справжньому усвідомив, що перебуває в темному будинку, де десь ходить озброєна людина. Він не знав, де Денис. Не знав, скільки людей узагалі знаходиться всередині. А поруч лежала Аліна, яка навіть не могла прокинутися.

Хлопець наостанок, як іти, поглянув на дівчину, посміхнувся і знову обернувся до дверей.

— Чорт! — крикнув він, коли побачив постать у дверях. Секунду було пусто, а ось уже хтось поглядає на них з Аліною. — Денис?

Максим навіть не підняв зброю, наче і зовсім забув, що вона в нього у руці за спиною.

Той трохи пройшов усередину кімнати, тримаючи у руках пістолет, який був у Дениса.

Максим завмер, чуть не ковтнувши свого язика.

— Артем?..

Його найкращий друг ледь усміхнувся. Кілька секунд вони просто дивилися один на одного. Максим не міг повірити власним очам. Перед ним стояв той самий хлопець, із яким він ще зовсім недавно сидів за однією стійкою в кафе, сміявся, сперечався через закупівлі й разом думав про те, як утримати їхній маленький бізнес.

Той самий Артем, якого він вважав чи не найближчою людиною у своєму житті після Аліни. І тепер цей самий хлопець спокійно стояв посеред темного коридору будинку, де лежала викрадена дівчина.