ГЛАВА ІІІ, XVІ

Дорога містом була нескінченно довгою. За вікном миготіли знайомі пейзажі, але Максим майже не помічав їх. Він лише сильніше нервував, раз за разом поглядаючи на пістолет, який лежав спереду на пасажирському сидінні.

Кілька разів хлопець намагався спровокувати розмову із Денисом, ніби по душах, але кожного разу чув у відповідь лише грубість, як, наприклад, «Стули пельку», чи «Та ти можеш помовчати?! Ну реально… Дістав же».

І, окрім як мовчки слухатись, більше нічого не було. Жодного нормального варіанту, який би не коштував життя. Хоча… та ні, далі буде видно, що станеться.

Коли Денис звернув із траси на вузьку ґрунтову дорогу, вдалось проїхати ще недовго. Позаду їхньої машини відразу завернуло ще дві чи навіть три білих автомобілі.

Пройшла мить, і на всю округу замиготіли сині і червоні проблискові маячки.

— Білий Renault Logan, зупиніться! — ледь чутно пролунало разом із поданням відповідного сигналу патрульного автомобіля. — Повторюю, білий Renault Logan, зупиніться!

— Сука! Сука! Сука! — нервово кричав Денис, кожного разу вдаряючи по рулю. — Це ти їх навів, паскуда?!

— Та як?! Я же як собака на прив’язі.

Поліцейські автомобілі тільки-но стали впиратись майже в бампер, як Денис різко загальмував просто посеред дороги.

— Виходь! — крикнув він, беручи пістолет до рук і направляючи його на голову Максима. — Виходь, кажу!

Й, не дочекавшись, поки двигун остаточно стихне, вибіг із машини, приставляючи пістолет до Максима.

— Ще крок, і йому кришка!

Офіцери теж вибігли із автомобіля і услід направили табельну зброю на злодія.

— Тихо, хлопець, ти ще молодий, навіщо це тобі? — кричав крупний чоловік, дивлячись на юнаків через приціл службового автомата. — Спокійно! Повторюю: спокійно! Поклади пістолет на землю і пхни ногою!

— Ага… хуюшки, — ледь тихо, під ніс, відповів Денис і гучніше додав: — Зараз!

Наступним ділом хлопець хотів утекти. Жбурнувши Максима до поліцейських, відволікти їх, перекрити лінію вогню й забігти в глиб лісу.

— Лови! — різко крикнув Денис.

Одним сильним поштовхом він штовхнув Максима просто вперед. Той, не маючи змоги втримати рівновагу через наручники, перечепився й важко полетів на землю, прооравши плечем і коліном неприємну грязюку.

— Не стріляйте! — встиг крикнути один із поліцейських і кинувся до хлопця, аби допомогти йому піднятись.

Цієї миті Денис розвернувся й кинувся до темної стіни дерев. За кілька секунд його силует промайнув між стовбурами й майже повністю розчинився в нічному лісі.

Бах! Бах!

Пролунали два постріли, і всі на галявині упали на землю, у ту саму грязюку.

— За ним! Живо! — пролунала команда.

Двоє правоохоронців одразу зірвалися з місця, не зводячи зброї з напрямку, куди втік утікач, тоді як ще один кинувся до Максима, швидко піднімаючи його із землі й водночас дістаючи ключ від наручників.