ГЛАВА ІІ, VIII

Місяць великим круглим шаром висів над київськими дахами й яскраво світив, пробиваючись крізь нещільно затягнуті штори. У квартирі стояла майже гробова тиша. Лише в одній із кімнат було чути рівне цокання настінного годинника, а з відкритого вікна долинав шум машин, що жваво ганяли проспектом.

Максим боком лежав на малому одномісному ліжку, однією стороною торкаючись килима на стіні, а другою — дівчини, з якою спав свою першу, але далеко не останню ніч.

Аліна, злегка підтягнувши до себе ноги, міцно спала в руках хлопця. Її темне волосся розсипалося по подушці, а обличчя було повернуте до Максимового.

Та спокій тривав недовго. Новий рев якогось навороченого мотоцикла все ж таки прорвався крізь сон дівчини.

Спочатку Аліна не прокинулася — лише ледь помітно насупилася. Потім її дихання збилося й стало частішим. Пальці міцніше стиснули край ковдри, а очі різко розплющилися.

Перед собою дівчина побачила того самого… монстра. Вона добре запам'ятала його біле волосся та сині, наче алмази, очі, які, здавалося, переслідували її всі ці два роки… Два роки страху.

— Ні! — гучно крикнула дівчина. — Ні! Ні!

Аліна різко відштовхнулася руками від матраца, ніби хотіла якнайшвидше віддалитися від нього. Вузьке ліжко не дало їй жодного шансу. Вона втратила рівновагу й боляче впала на підлогу.

Від крику й удару Максим не міг не прокинутися. Хлопець миттєво розплющив очі й одразу сів на ліжку.

— Аліно!.. — юнак спустився до неї на підлогу, намагаючись узяти її у свої міцні чоловічі руки. — Що сталося, сонечко? Що тобі наснилося?

Максим нервував не менше, ніж до нестями налякана Аліна. Він не розумів, чому дівчина відсунулася ще далі від нього та його рук, притиснувшись спиною до стіни.

Було добре видно, як її груди швидко здіймалися від важкого дихання, а широко розплющені очі почали червоніти від сліз і того страху, від якого вже й самому Максимові стало моторошно.

Хлопець не кинувся до неї знову. Навпаки. Найменший необережний рух міг налякати її ще більше.

— Аліно... — тихо повторив юнак, залишаючись на місці. — Це я. Максим.

Жодної реакції. Дівчина й далі дивилася на нього так, ніби бачила зовсім іншу людину.

— Аліно... Подивися на мене.