ГЛАВА І, V

Ту нову тишу, яку Максим і Аліна налагодили, по-варварськи порушив хтось із друзів дівчини.

— Перепрошую... — невпевнено озвався хлопець у світлій сорочці, складаючи руки на грудях. — Може... ми чогось не знаємо?

Максим, почувши недоречний у цей момент голос, ніби знову прокинувся. Лише тепер він згадав, що вони тут не самі, а він і досі стоїть посеред кімнати у святковому костюмі. Хлопцю здалося, що свято, яке так старанно готували її друзі, розсипалося в одну мить.

Він провів долонею по волоссю, намагаючись зібрати думки докупи. Погляд мимоволі опустився на власну кишеню, де лежав конверт із грошима. Максим щиро й остаточно усвідомив, що не здатен зараз зіграти навіть кілька хвилин якогось клоуна… Перед іншими — запросто, а перед Аліною — ні.

Повільно діставши конверт, він підійшов до хлопця, який віддав його кількома хвилинами раніше, і простягнув назад.

— Візьміть.

Той здивовано насупився.

— У сенсі? — наче розізлившись, вимовив він. — Ми ж домовлялися!

— Я розумію і вибачаюся. Я не можу продовжити.

— Але...

Максим лише ледь похитав головою, ніби заново й остаточно даючи свою відповідь.

— Вибачте. Я справді не можу.

Сам для себе хлопець не шукав ні виправдань, ні причин для відмови й не намагався повністю пояснити ситуацію. Просто знав: його Аліна зрозуміє і не буде сперечатися з його рішенням не грати перед нею роль. «Вона, напевно, більше хоче бачити мене, аніж якогось шута горохового», — думав Максим.

Що ж робити… Той хлопець повільно забрав конверт, так нічого й не відповівши. Він мимоволі поглянув на іменинницю, яка досі мовчала, витираючи сльози, та зрозумів, що зараз не найкращий час для сварок із цим горе-аніматором.

Ба більше, жоден із друзів більше не став сперечатися. Усі вони не були сліпими й бачили достатньо, щоб зрозуміти: Аліні так навіть буде краще. Аніматор він чи не аніматор, однак, якщо говорити відверто, свою роботу він виконав, хоч і не взяв ні гривні.

Та й говорити навіть не хотілося. Здавалося, настрій із радісного перейшов у стадію депресії, і це навіть без жодної чарки горілки.

Друзі, зрозуміло, лише здивовано мовчали, не знаючи, як поводитися далі. А ось Алініні подруги переглядалися між собою, уже готуючись обговорювати новеньку порцію пліток.

Першою отямилася рудоволоса дівчина. Вона мовчки зрушила з місця й підійшла до музичної колонки, щоб нарешті вимкнути її. І весела мелодія, що лунала фоном, перестала заважати.

— Може... чаю? — тим часом запитала Аліна, швидше для того, щоб Максим просто не пішов, хоча й знала, що зараз це просто неможливо.

— Давай, — легко посміхнувшись, відповів хлопець.