IV. Сховок Гоблінів. Частина 11

— Кошенята? — недочув Сібо, — так, мої духи фей. Вони ж вас не зачепили? — гном затурбувався, аби звірі дотримувались виконувати вірно команди, бо все ж це хижаки і чимало що.

Поява Бодомара перемінила Сібо. По-перше, Босі нарешті позіхнув з полегшенням, що їх в їх групі всі живі. Але з полегшенням втекла і бойова мужність, що дозволила йому спілкуватись. Та й велика постать Бодомара нагадала, що він маленький й не знає нікого тут. Келагар з ним лише їхав разом у візку, але лишався тихим незнайомцем, щщо ховався від сонця. За ці дні безбородий Босі лише призвичаївся та потаваришував з Дальдарином та Яковом, який від початку його найбільше викликав огиду та настороження. А цих всіх людей-ельфів він бачить вперше. Йому треба команда, що подолає дракона, і ця група вже показала наявність сили. Але Сібо відчував, що він знову на початку і не на крок не просунувся до своєї мети.

Сібо принишк, давши змогу Ґвенн представитись. Бодомар був теж весь в порізах та крові, але не виглядав як таким, що потребував друїдського лікування.

Запоздало зрозумів, що вона тут не одна з Калегарм, дівчина різко відступила від дроу, трохи його товкнувши.

— Ой, Сібо, і ти тут... Сібо! - Викрикнула дівчина та кинулася до коротуна, схопивши та стиснувши його в обіймах. - Гноме, я так хвилювалась за тебе. Ти довго не з'являвся і вже подумала, що тебе внесла та вода. Видовхнувши від хвилювань, вона відпустила малого друїда, щоб привітатись з тими, хто підійшов.

— О, то я не єдина потрапила в ці підлі лапи. Рада познайомитись, я Валрел Ластро, про яку ще кажуть "Дивовижна". Мене теж врятували, але трохи раніше, а так я ми б були в одному човні. Тому я зараз з цими диваками, допомагаю карати негідників, виражаючи свою вдячність, та заради помсти. В ім'я справедливості звісно.

А потім, як тільки згадали ім'я людського вояки, він тут же з'явився. Як кажуть, згадай сонечко, ось і воно. Та цьому сонечку, що одразу почало з догани, єльфійка якось не була рада. Та вона не збиралась це все вислуховувати і мовчки терпіти.

— Так, слухай сюди, Бодомаре. Це магія і вона складна. Ти розумієш як працює магія? Це як кораблі на морі. Думаешь вони плавають тому що із дерева? Оця, здоровенна багатотонний шмат деревини. Це магія, якої ні ти, ніхто не розуміє, а моряки лише хочуть що б ти вірив у інше. І взагалі, хто ти такий, щоб так фамільярно зі мною розмовляти? Я тобі ні ліхтарик, ні "як там тебе" і не якось іще. Доки не почую поважливе "пані Валрел", навіть не дивись у мій бік. А ось це... - Дівчина дістала з рюкзаку в'язанку факелів та впихнула їх у груди Бодомара. - Це, відтепер твій ліхтарик. - Після чого театрально відвернулась, склавши руки на грудях.

Смолоскипи осипались грудою до ніг, бо Бодомар й не поворухнувся щоб їх підхопити. А потім щиро зареготав, запрокинувши голову ввгору. Ля яка цяця.

— Добро! Як листа треба буде написати - обов'язково покличу. — Прогудів здоровань крізь сміх. — Та годі тобі дутися як коза на виданні, слова крові не пускають.

В поводженні жінками у нього було лише три залізних правила: не вибачатись, не виправдовуватись, не цікавитись чи вона кінчила. Зазвичай цього було достатньо, й іншого він вигадувати не збирався.

— Ага. – Сухо відповів паладин, забираючи меча, а потів кивнув у сторону торчащого з землі хобівського двуруча. — Якщо потрібна заміна - можеш цю взяти. Воно хоч і виглядає як цяцька з ельфійської дупи, та рубає як слід.

— Ти б, Малий, попереджав про такі трюки, бо ще б трохи й стало б в світі на кілька фей меньше.

- То добре, що вони встигли, - кивнула Ґвен ельфійці. В тому човні, котрий вона мала на увазі, було не переливки, і паладинка нікому такого не бажала. Особливо цій щирій добрій дівчині, котрою в пору було милуватись, як сонячними промінчиками, що пробивались крізь зелене листя. Аж доки ельфійку не розізлили, і вона не вспихнула, як міг би один зі смолоскипів, якими вона ткнула в Хмурого.

Ґвен зітхнула і тихо покачала головою. У цьому загоні злагода з гармонією навіть не ночували, і це було сумно. Адже люди тут зібралися, на думку паладинки, не такі і погані. Хіба що дроу - підозрілий. Та Бодомар, наче, казав, що саме той врятував Валрел, то може і він не був поганцем?

А от смолоскип... Смолоским їм із Сільдаром би не завадив.

- Дякую, - паладинка знов глянула на хмурого воїна і похитала головою, - мені зі щитом звичніше. Ті паскуди в нас все відібрали, та я вже дещо здобула собі в бою.

Дівчина поворохнула рукою, в якій тримала щит і ранкову зірку і знизала плечем. Тоді знову подивилась на в'язанку під ногами, підвела очі на Бодомара, на Валрел і потягнулась, щоб підняти один з них.

- Смолоскип би дуже не завадив, - попросила вона, - можна? І якби у вас було щось зайве стрілецьке позичити - ми були б вдячні.

Не встиг гном Босі поринути в свої переживання, як налаштовувати контакт в цій групі, коли ті, з ким вже він зміг потаваришувати, полишили його самого в цій битві. Опинившись між двома м'якими подушками, з приємним запахом та ніжним тертям, затиснутий в обіймах Валрел, друїд змінив переживання на спокій. Хоча в культурі лісових гномів подібні речі були зазвичай за ширмою гілля і тому деякі витівки ельфів вважались аж занадто відкритими, дещо вульгарними, що кидало у фарбу консервативних коротунів. Але Сібо був все ж чоловічою особою і, розчервонівшись, відкинув від грудей, зовсім забувши подумати, що мав на увазі паладин своєю останньої реплікою на рахунок фей.

Розирнувшись на цю компанію, Сібо подумав, що в принципі дві приємні та добрі дівчини в цій групі це вже добрий знак. Аби вони ще були такими ж вправними воїнами, до відкушені частини тіла драконом цілительна магія друїдів не допоможе.

— Біля Валрел ми знайшли і її речі, — знову осмілився подати ознаки життя гном, — може і ваші десь знайдуться.