IV. Сховок Гоблінів. Частина 10

Перемога в бою ще не означала перемогу у війні. Але наблиала її. Врятувавши - як думав собі ґном - Роксікера, Сібо, разом зі своїми левами, поспішив на допомогу іншим авантюристам. Він іще не знав, що бій вже завершений, але мав дізнатися про це зовсім скоро. Ґвеннет і Сільдар поспішили за ним слідом: паладинша - підхопивши щита та моргенштерн, а Сільдар - зконструювавши собі імпровізований факел, бож у цілковитій пітьмі мало що бачив.

- Армія Ахєрона паполніцца вамі! - продовжував голосити мокшанською міст,  по якому якраз пробігав чорногривий лев. У той же час, Келагар штрикнув найсильнішого й останнього ведмежатника, і, побачивши, що той встояв від ду-у-уже серйозного поранення, дроу поспішив сховатися в тунелі, що вів до мосту, не випускаючи ворога з виду. Зайшовши закут, він полегшено видихнув, але, повернувши голову, побачив мордяку чорногривого лева, яка його добряче налякала.

Тим часом Валрел не здавалася в своїх спробах взяти язика. Вона знов спробувала приспати усіх ворогів, але потенційно непереможний багбір знову встояв. А спроби бардеси взяти полонених знову не увінчались успіхом, бо ж Хмурий, озброївшись нарешті дворучним мечем, почав свою серію з трьоїх могутніх паладинських ударів. І почав він цю серію, звісно, зі сплячих. В результаті - два трупа, бо третій удар так і не повалив багбіра. Той, відчуваючи себе максимально погано, подумав, було, щоб збігати й попередити свого мокшанського князя усєя болота, та, зрозумівши, що недобіжить, обернувся до Бодомара й наніс йому два удари.

Один з ударів став смертельним. Та не для паладіна. Бо ж перший удар моргенштерном прийшовся в хмуру пику, а другим ведмежатник промазав, і, не втримавши рівноваги, впав мордякою прямо на свою зброю. Вранішня Зоря розтрощила бідосі писок, і паскудне тіло його покинув не менш паскудний дух. Більше ворогів не було: були мертві гобліноїди, було декілька сховків з лутом, а також - прохід кудись далі...

Доки один лев наздоганяв іншого, оминувши хиткий міст, чорногривий вже обнюхував вискочившого на нього ельфа. Ні, не гоблін! Їх сморід повсюди, він пройшов повз Келагара, не звертаючи більше на нього уваги, і вийшов саме на смерть великого гобліна. Тут теж лишались лише людина та ельф живими, а їх господар наказав не чіпати. Чорногривий рочаровано позіхнув, відкриваючи на показ свою широку пащу з гострезними зубами. Позаду нього з'явився другий лев і вони вдвох почали далі винюхувати, чи є поблизу вороги-гобліни, допоки гуманоїдні переможці поруч вичікуюче спостерігали за ними.

Тим часом гном-викликач здивувався, почувши жіночий голос. Хіба Ґандріх то дівчина? Здається Яків казав, що то його товариш і він дверг. Дивина, але цю загадку було ніколи вирішувати.

— Я Сібо Босі, друїд, — представився безбородий, — Ах, ви ж люди ніц не бачите, як той чолов'яга! — до Сібо раптом дійшло, що вони як і Бодомар, сліпі кошенята в цій печері. Там ще було вогнище, а тут біля містка лише смолоскип паладина десь валяється, та й то внизу.

Він вже збавив хід, щоб люди його наздогнали, та і якраз звертав за ріг до мосту. Там нікого не було і лише лев пробіг по трупам кудись вперед. Бій йшов не тут.

— Та де ж він... — питання застрягло в горлі у друїда. Він думав, що міг запізнитись і уважно шукав серед трупів товаришів, боючись знайти Бодомара, який тут боровся. Око чіплялось і за зброю, бо парі позаду нього теж треба було чимось захищатись. Піднявши на мить голову, він побачив зникаючий хвіст другого лева, а також Келагара. Живого. Гном не помітив його темнушкіру спочатку за першим левом.

— О, пане Келагаре! — підскочив в його бік друїд, щоб зрозуміти, чи потрібно тому його допомога.

Від довгої музичної партії, у дівчини перехопило дихання. Вона приспала майже усіх ворогів, та майже, це не той результат який вона очікувала. Кляте громидло похитувалось від чарів, але втрималося на ногах. Після чого слистнувся у бою з паладином. Останній наніс майже смертельний удар, та це було ще одне майже, від стійкого ворога. А Бодомар, мабуть, не побачив цього у темряві та отримав удару у відповідь. Але після цього, здається чари таки побороли розум гобліноїда і замахнувшись він відрубився, впавши прямо на свою зброю, від якої зламав шию.

Досі, глибоко хапаючи повітря, єльфійка огляділась і не побачивши більше стоячих на ногах ворогів кинулась вслід за втікаючим Калегаром, знайшовши його одразу за поворотом печери, прихиленого до стіни. В нього досі була та кошмарна рана (начеб-то вона могла просто зникнути), через що дівчина переживала. У її казках не було таких жорстоких бійок, а якщо були такі поранення, то смертельними. Тому вона одразу прилинула тремтячими руками до дроу, та заговорила.

— Ти як? Тільки не вмирай, чуєш мене? Зроблю що хочеш, тільки не вмирай, чуєш мене? - Перехвильований голос тремтів, як і її руки, якими вона торкалась тіла біля рани та піднімала його лице, щоб перевірити погляд. Насправді вона в медицині розбиралась не дуже, тому нічого і не перевіряла, а просто не думаючи робила і казала так, як це робили у книжках.

Дроу вірив що його реакції буде достатньо аби ухилитися від стрибка наземного звіра, тож на лева не нападав, хоч і приготувався стромити йому в ніс щось гостре, коли той стрибне. Але той щось не стрибнув і пішов далі. Ну, Келагар був і не проти, хай з цим розбираються інші. А потім з'явився гном, про якого дроу вже встиг забути.

– Це твоє? – він вказав в сторону, куди пішла велика кішка.