IV. Сховок Гоблінів. Частина 8

Ворог міг би здохнути, якби удари Ґвен були сильнішими. Ну, або ж, якби удар Сільдара був більш влучним. Без цього, ведмежатник залишився стояти на ногах, хоча й був при смерті. Іще один - останній - удар, він залишив за собою. І націлений він був на Ґвеннет.

***

А що ж до Сібо? Ви думали, що ми забули про малого гнома? О ні, ми про нього не забули. Друїд продовжував дертися нагору, але тепер вже намагався приховати свою присутність, що трохи сповільнило його рух. Та він вже бачив тонель, в який привела його ця нора. По праву сторону він, скоріш за все, виходив до мосту, по ліву ж - виднілося світло від багаття. Слова "Склонітєсь прєд маїмі апосталамі", які продовжували звучати біля мосту мокшанською, трохи заглушались відстанню, що дало змогу Босі вловити звуки битви, що точилася десь зліва - там, де було трохи світла.

Що то була за битва, ви вже, мабуть, здогадалися. То Ґвеннет Ланніган, разом із товаришем свого батька, Сільдаром Голвінтером, намагалися вирватися з полону й добити ведмежатника, що їх чатував. Успіхи були перемінні: поки що три удари крафтовою булавою від Ґвеннет не змусили багбіра впасти, його ж лише один удар зробив паладінші ой як недобре. Варто було закінчувати з цим, і поскоріше.

Поки перевтілений із ведмедя гном збирався по цій гірці, він вже придумав план, як допомогти Хмурому. Він був певен, що решта ельфів також десь поруч і борються із зеленкуватим ворогом. План Келагара накрився. Хоч Валрел та Сібо власними силами спробували якось посприяти тій ідеї, але вийшло щось зовсім не так. Сібо переживав, що може це його помилка, він щось невірно зрозумів і не так зробив. Все ж він з цими паразитами лісу був знайомий і розумівся на їх звичаях, та навіть знав мову. Він знав, що як їм показать силу, то гобліни могли би і послухать. Варги от склонились перед ними, але їх магією якось обернули назад проти їх групи. Але особливо роздумувать, що пішло не так було ніколи. А от, як діяти далі і бути корисним, бо все ж Сібо як прислужник Баервана вбачав свою місію в тому, щоб бути корисним для тих, хто потребує того, – тут вже гном вирішив! Важке заклинання, що він опанував не так давно у своїх мандрах вже висіло у нього на думці. Коли вже воно мало б з його язика зісковзнути та втілити новий задум, як він почув звуки битви не з того боку, з якого очікував.

Насправді довга печера справа, що мала вести до містка, не відлунювала звуки бою вза-га-лі. Сібо міг би злякатись за товаришів. Може вже щось страшне сталось з паладином та рештою? Невже їх вбили? Але холодним душем, прямо як та хвиля, що пройшлась по печері і омила й самого друїда, по Сібові пройшла здогадка. Вони ж прийшли сюди з певною метою, а саме врятувати їх наймитів. Він сумнівався, що Бодомар міг за цей короткий час, поки Босі по камінцям дряпав угору, вже пробігти цю довгу печеру справа і перевести битву до лівої від Сібо халупи. А отже це може бути той самий Ґандріх зі своїм товаришем.

Гном виліз нарешті із свого проходу і порадів, що магія схову дає йому можливість обдумати дії, не боячись за раптовий напад на нього. Але поруч і так нікого не було. Він заглянув в лігво по ліву руку і побачив по той бік кімнати ведмежатника, що бився з двома. Було важко розглядіти його супротивників, бо підйом кудись вверх якраз приховував їх частково каменями. Але певність була в тому, що один з них був чоловік, при тому людина. І як казав Яків йому в дорозі, та й потім по мертвих конях згадувалось, що у Ґандріха був супутник чоловік-лицар. Не бажаючи втрачати дорогоцінні секунди та махнувши своїм списо-посохом, встромивши його у підлогу, Сібо почав чаклувати свою друїдську магію:

— Духи лісу, даною силою мені самим Баерваном, прошу вашою помічі, прийдіть до мене! — спис вказав на два місця. Одним рухом він спрямував списа на сходи зліва, саме біля осіб, що вели бій. Перехопивши двома руками спис другим його кінцем він вказав у протилежний бік, — у праву печеру, якраз на повороті направо, що мав би вести до мосту. В обох вказаних друїдом місцях духи почали набувати звірячої форми хижаків. Два леви постали, два короля звірів були викликаними Сібом для захисту його нових друзів.

Вже не було сенсу ховатися для гнома, тому він віддав команду своїм феям:

— Вбивайте гобліноїдів, не зачіпайте людей, ельфів та двергів! – дав владно та гучно команду Сібо, що йому не було притаманно, — а потім вертайтесь до мене.

Звірі почали діяти, а сам гном направив друїдську енергію зцілення на того, на кого думав, що то Ґандріх.

Ґвенн надто захопилась успіхом, а ведмежатник виявився живучішим, ніж здавалось. Після останнього удару паладинка надто відкрилась, сказалася інерція незнайомої зброї, і волохатий čeazap, дарма що вже ледь стояв на ногах, встиг вліпити їй моргенштерном знизу вверх по стегну

Кров хлинула з рваної рани багряним потоком, жінка скрикнула від пекучого болю припала на одну ногу і пару разів спробувала відмахнулась від нависшої над нею розсердженої потвори.

Ведмежатник заніс над нею свою страшну шипасту зброю, і Ґвенн вже без всякої надії підставила під удар свою саморобну булаву. Паладинка розуміла, що руків'я з обломка списа наврядчи витримає удар, та раптово їй стало дивовижно спокійно. Біль відступив, щоки торкнувся легкий літній вітерець, що приніс з собою запах свіжого лісу, і теплі сонячні зайчики, що залоскотали її шкіру, зцілюючи рани. Ґвен майже встигла вирішити, що померла, та іллюзію зруйнував кремезний ведмежатник, що з ревом впав перед нею. Під пахвою потвори, в щілині волохатого обладунку стирчав уламок списа, що був за ножа Сільдарові.