IV. Сховок Гоблінів. Частина 7

План був дуже ризиковий. Аж занадто ризиковий, бо двоє майже добитих авантюристів без нормальної зброї наврядчи змогли б знешкодити здорового й укомплектованого усім необхідним ведмежатиника. Та вони ризикнули. Паладінша вибігла й почала дражнити кацапа, виманюючи в підготовлену для нього місцину. Той повівся, й, підхопивши зброю, рванув до сходів, чимдуж дмухнувши в сигнальний ріжок. Там вже чекали двоє потенційних втікачів: Ґвен спробувала оплутати ворога, але її спіткала невдача. Гобліноїд підбіг до неї, та вдарити все ж не встиг, оскільки витратив трохи часу на те, щоб виплутатися з магічних путів.

Тим часом, Сільдар виліз зі свого сховку, й підкрався до багбіра. Полонені оточили вартового, й готові були битись до останньої краплі крові. Ворожої крові.

-… тобі від Чорнобаю! - вигуком закінчила наспів Ґвен, виставивши вперед вільну руку, і різко підвівши її уверх.

Древня магія природи, магія прадавніх відповіла їй, і коріння дерев товстими зміями зламавши кам’яну підлогу печери з усіх боків обплутало ведмежатника.

От тільки затримало то могутню тварюку лише на мить. Тієї миті вистачило, щоб волохатий čeazap не встиг зробити випад і вдарити Ґвен, раніше ніж вона сама махнула незграбною пародією на булаву. Удар пройшов мимо. Як і випад Сільдара, що лише привернув увагу тварюки.

- Та бляха! - паладинка вже не соромилась лайки, все йшло не по плану. От тільки думати про те в бою не було часу. Спіймавши мить, коли ведмежатник відволікся на її побратима, Ґвен вдарила ще раз, і цього разу попала.

Ведмежатник почував себе досить самовпевнено. В нього був обладунок, був щит, і прекрасний моргенштерн. Не те що в цих змучених авантюристів. З трьох атаків лише одна поцарапала його, інші прийшлись або в щит, або взагалі - повз тіло багбіра. Звичайно, чисельна перевага була на стороні полонених, та крупний гоблін збирався виправити це якомога швидше.

Вирішивши, що його ціллю для початку стане Сільдар (бо ж його, навідміну від Ґвен, довго мучали й допитували, а отже він, на думку зеленомордого жителя печери, був більш вразливим), він проатакував мужчину. Але Голвінтер був досить спритним, щоб ухилитись. Бій продовжувався...

- В очі, мені дивись, čeazap! - рискнула Ґвен, і вліпила ведмежатнику ще один удар під щит. І добряче так попала, мабуть рука паладинки починала звикати до незручної зброї.

Дівчина зло всміхнулась. Вона сама була вправною зі щитами, і тепер бачила в чому тварюка робить помилки, намагаючись оборонятись.

Та й оборонятись від двох супротивників було важко навіть ведмедатнику. Випади Сільдара, хоч і не досягали мети, та все ж відволікали волохату потвору.

- Тримай! - ще один удар Ґвеннет досяг мети, - Здихай вже!