IV. Сховок Гоблінів. Частина 6

- Давай. - прошепотів Сільдар, після того, як вони вдвох із Ґвен тихесенько оглянули свою печеру ще раз. Вони знайшли уламки списа того з гоблінів, який, за словами Сільдара, був уже мертвим. Гострий уламок цілком можливо було використати в якості чогось схожого на кинджал, а довгий уламок - в якості чогось подібного до дубини. Також вони знайшли камін. Можливо, можна було б якось використати мотузку, для підвищення ефективності того, що вони знайшли, в бою супроти ворога, та на це треба було витратити трохи часу.

 Зламаний спис був просто знахідкою, подарунком долі, куди кращим за просто каміння під ногами.

- Вибирай, - Ґвен протястягла своєму побратиму обідві половини гоблінської зброї, - палиця, чи ця штиркалка? Тут ще камінюка є. Можна кинуть в нього. - вона посміхнулась, намагаючись підбадьорити Сільдара. Зброя була з розряду "краще ніж нічого", та вона не жалілася.

Від очей гобліноїда жінку і чоловіка прикривала колона сталактиту, що за довгі роки зрісся зі сталагмітом, але ніхто ж не знав, коли жителю боліт закортить перевірити бранців, чи познущатись із них. Залишалось тільки молити Латандера ще й про те, щоб ведмежатник не приперся і не спаскудив всю молитву.

- Тепер давай, - погодилась паладинка і взяла долоню свого супутника у свою. На справді для того, про що вона збиралась просити свого бога, їй не треба було торкатись воїна аби зцілити його, вистачило б просто бачити Сільдара, і тих за кого ще вона б просила, але жінці було зараз дуже важливо відчувати, що в темній печері вона не одна проти потвор, так само важливо, як і ділитися цим відчуттям з побратимом.

- Звертаюся до тебе, Володарю Світанку, - зашепотіла Ґвенн Ланіган. В неї не було ні амулета з символом її бога, ні меча, ні навіть пролома в стелі аби бачити небо і Сонце, тож вільною рукою вона торкнулася зображення під своєю лівою ключицею, единиго символа, що їй залишився окрім її віри.

- Звертаюся до Тебе, Вранішній Володарю, вшановую Тебе цього дня, і святкую Твоє Світло.

- Дякую Тобі за проміні Твої, що зустрічають мене кожного Світанку, і за Світло твоє, що веде мене крізь найтемнішу пітьму. - навіть промовлені тихим шепотом слова Ґвенн несли з собою силу, и дарували тепло і спокій, як вранішній дотик матері до щоки маляти.

- Я, Ґвеннет Ланіган, воїтелька, обрана Тобою, та, що несе Твоє Світло, стою перед Тобою і прошу допомоги для Воїна Сільдара Голвінтера, і себе самої, аби ми могли продовжити нашу подорож і прийняти бій задля гідної мети. Даруй мені сили зцілити наші рани і зігрій наші душі промінням надії.

- Святкуймо Світло Вранішнього Володаря, - звернулась паладинка до Сільдара, дивлячись йому у вічі, слова молитви наче огортали їх обох лагідним цілющим теплом, а в очах Ґвеннет Ланіган мерехтіли золотаво-рожеві вогники, - Велике та могутнє, Сонце є нашим благословенням, і перед нами відступить пітьма. Най будуть зцілені рани наші іменем Латантера і теплом його променів. Ми вшановуємо, Володаря Світанку, бо він є маяком, який відганяє морок і дякуємо йому.

- Ну що, краще? - молитва забрала в паладинки багато сил, майже всі, що залишались, але вона все одно усміхалась побратимові, все ще тримаючи його за руку, - Тепер час діяти, поки решта болотної гобли не повернулась.

Ґвен ще раз подивилсь на той мотлох, що був їм за зброю. Уламки списа вони поділили, ще була мотузка, камінь... Не багато. Та в паладинки з'явилась ідея і вона прийнялась обв'язувати камінь мотузкою.

- Він там, знизу, - заговорила вона, - можна привернути його увагу, може розізлити, і най біжить до нас вверх по сходах, а як буде майже зверху - кинути оце під ноги на кшалт боласу... тільки дуже хрінового. Як повезе - то перечепиться і або перерахує всі сходи сракою, або вже битимемо лежачого. Знаю, "дуже по паладинськи".

Ґвеннет фиркнула. В кінці кінців, гобліни першими почали кидатися в них сітками і всякою гидотою.

- Допоможи мені з цим, - паладинка показала побратимові де прижати мотузку, - Значить так, ти дражниш, я кидаю, згода?Вибач, в темряві я просто краще бачу. Та й ти можеш по їхньому йому шось сказати образливе. Тільки, заради Латандерова Світла, не дай йому поцілити в тебе з чогось. Нам треба щоб він піднявся сходами. Як план? Ну, як не спрацює, то просто битимемо падлюку чим зможемо.

- В принципі можна. - відповів Сільдар. - Ти що береж з усього цього? Мені б, наприклад, став би у нагоді оцей во наконечник від списа...

- Так, звісно, бери, - Ґвенн простягнула накінечник списа Сільдарові, - з ножами ти завжди бів вправніший, а це ж майже ніж.

Жінка вимучено посміхнулась, і знов подивилась на свою поробку.

- Не виходить, - зітхнула вона, - та й, мабуть, і не спрацює. Я не настільки добре кидаю всяку хрінь. Треба кращий план.

Ґвенн задумалась, перебираючи пальцями мотузку і вивільняючи камінь. Між її брів на мить пролягла глибока зморшка. З мотузки, уламка списа та камінюки Ґвен почала майструвати щось на кшалт булави, а чи й ранкової зірки. Паладинка ще не знала, що з того вийде, але їй теж була треба якась зброя.

- Заради Латандера, ніколи не думала що буду прив'язувати камінь на палицю, наче якийсь гоблін. - зітхнула вона, - Допоможи будь ласка знов. Це вже мабуть остаточно.

- І... Здається, знаю, що ми можемо зробити, - врешті решт паладинка на щось рішилась, - сховаєшся за отим сталактітом, - Ґвен кивнула на ту кам'яну колону, поруч з котрою зовсім нещодавно сама потерпала від ведмежатників. Я виманю того здорованя сюди, наверх, і спробую прив'язати до місця. На це в мене ще має вистачити сил, та не знаю скільки то його протримає, може й взагалі не втримати... Коли лози його прив'яжуть - маємо зайти з двох сторін та бити покидька, поки не вирвався. Навіть як вирветься, захищатись одразу від двох, йому буде важко, до когось спиною та й повернеться. Підходить? Тоді... Скажи мені як буде гоблінською "свинойоб"? І не кажи татові, що я такі слова знаю.