IV. Сховок Гоблінів. Частина 5

Ґвеннет розплющила очі. Голова боліла, тіло - також. Через порубану хамизу оголювалась шкіра, в різних місцях покрита саднами та синцями. Кров запеклась на ранах дівчини, але вона була жива. Більш того - Сільдар теж вже був при тямі, й сидів біля неї. Так, її професія передбачала подібні результати авантюр, але це не заважало Голвінтеру дивитися на напівельфійку зі співчуттям.

- Ну і втрапили ж ми з тобою у халепу, мала. - мовив батьківський товариш. Він був у більш побитому стані, ніж вона, але, тим не менш, здавався більш стабільним психологічно. - В печері всього один гобліноїд. - продовжив шепотіти він. - Але всю зброю, обладунки та інше знаряддя падлюки перенесли в інше місце. Тож ми - голі й босі, та дух наш не зламаний.

Коли Ланіган побігла до зброї декілька годин тому, звук битви привів Сільдара до тями. Він лежав тихо, й не ворушився, бо ж смердючі покидьки доволі швидко вгомонили паладіншу, а їй могла знадобитися допомога. От тільки вона не знадобилась: дівчина була жива й стабільна, а Голвінтер увесь занурився в слух. Сільдар знав гоблінську мову, й тому міг зрозуміти, про що вони там патякають. Як виявилось, декілька годин тому ватажку цієї всієї печери, якого називали Кларґом, не пощастило: він заходив до псарні, де гобліноїди тримали полонених ворґів, але ті не прийняли його зверхність: ба, навіть цапнули за пальця! Кларґ був розлючений через таку зухвалість, і прикликав малого гобліна - майстра з підкорення й контролювання цих монстрів - щоб дати тому прочухана за хріново виконану роботу. Судячи з усього, після цього гобліни показово стратили одного з воргів, і тепер їх залишилось три. Це мало б тримати звірюг під контролем.

Наразі ж в Сховку виникла ще одна заварушка, а точніше - продовження попередньої. Як виявилось, ті троє ворґів, що залишились, зуміли якимось чином розімкнути кайдани, якими були прикуті, й рушили до печери Кларґа. Вартовий на мосту миттєво прибіг сюди, в зону відпочинку, щоб упередити халепу, яка могла статись: троє воргів, звичайно, були нічим супроти Кларґа, але гнів ватажка важко було б переоцінити, і полетіли б пусті гобліноїдські довбешки на землю, відрубані його сокирою. Тож, на перехоплення воргам рушив спочатку гоблін-звіролов, а за ним і їх безпосередній начальник із ватагою підлеглих. Для їхньої ж охорони гобліни залишили одненького рядового бійця. Вони були впевнені, що його буде досить, адже вся зброя була недоступна, а самі полонені - дуже побиті та деморалізовані (на думку гоблів). Про усе це й розповів Голвінтер своїй партнерці по нещастю в межах обговорень щодо подальших їхніх дій.

Коли в тебе нічого не болить, скоріш за все, ти помер. Керуючись цією мудрістю Ґвеннет Ланіган можна було вважати живішою від усіх живих. Боліло в неї все, що могло, і навіть те, що вона не знала, що може боліти, а ще шалено хотілося пити, навіть більше, ніж здохнуть. І, варто визнати, адже хвилини слабкості траплялись з куди більшими героями, ніж Ґвенн Ланіган, сдохнуть напівкровці теж хотілося.

- Вибач. - говорити було важко, навіть хрипким пошепком, і паладинка замовкла, намагаючись ковтнути сухий комок у горлі.

Поворохнувшись, вона зрозуміла, що її руки знов скручені мотузками за спиною, та й у ноги теж зв'язані, а ще що боліте може і більше. Стогін жінка ледь стримала, закусивши пересохлі губи. Та все ж, наскільки мотузки дозволяли, вона посунулась до Сільдара, і спробувала сісти так, щоб притиснутись до нього плечем. Сидіти так разом було тепліше, та і відчуття дружнього плеча і людського тепла поряд дарувало трохи розради.

- Як ти, Даре? - спитала Ґвенн трохи згодом і глянула друга. Відповідь була очевидна, - За що вони тебе так?

Жінка стисла в кулаки зв'язані руки і зчепила зуби. Те, що зробили з її та батьковим побратимом неймовірно її злило.

- Я мала привести тебе до тями до того як пробувать щось робити, - заговорила вона знову, дуже тихо та пошепки, - але... Але я побачила, що вони з тобою зробили, і вирішила, що не хочу щоб ти ризикував... От курва, - Ґвеннет ледь помітно всміхнулась кутиком губ, - я зробила те, що ненавиділа, коли ви робили з батьком - прийняла рішення за тебе. Вибач. Справді вибач.

Паладинка опустила очі долі і трохи сильніше притислась до плеча побратима.

- Думала, в разі чого, сама впораюсь з двома Ведмежатниками, інші побігли на якийсь галас, тож тут було лише двоє, - продовжила вона, - думала, дістану свій амулет, полікую нас обох, і будем щось рішать. Ну от... Вони зі мною і порішали. Тепер і зброю кудись перетягли, падли.

Жінка знов замовкла і зітхнула. Вони знов були там, звідки починали. Тільки все було гірше.

- Є й хороші новини, - прошепотіла вона всупереч своїм думкам, - ті курви десь поділи мій медальон, та я встигла дотягтись до щита, і там знак Латандера вони не зламали. Тепер я зможу тебе, або й нас з тобою трохи підлатать, але якщо обох - то молитва досить довга.

- За що? Хотів би я сказати, що "просто так, заради розваги", але, підозрюю, що це не так. Думаю, вони слідкували за нашим з Роксікером від'їздом ще із самого Невервінтера. - відповів Холвінтер. - Ти приєдналася до нас випадково і пізніше, тож вони розуміють, що ти, скоріш за все, не знаєш нічого. А я ж цілком міг би бути в курсі Гандріхових справ...

Сільдар дійсно частково був в курсі справ гномів у Фандаліні. Він розповів дівчині про те, як троє братів Роксікерів (Ґандріх, Тарден та Нандро) нещодавно виявили вхід у давно утрачену Печеру Морського Еха, що розташовується в копальнях Пакту Фандельвера. Він розповів, що понад п’ять століть тому клани двергів та гноми уклали угоду, відому як Пакт Фандельвера, згідно з якою вони розподілили багаті копальні в загадковій Печері Морського Еха. Поряд з покладами мінералів, печера приховувала в собі велику магічну силу. Люди-заклинателі об’єдналися з двергами та гномами, щоб приборкати цю енергію і направити її на величезну кузню (названу Кузнею Заклинань), в якій могли створюватися магічні предмети. Все йшло добре, а сусіднє містечко Фандалін стало успішним поселенням. Але прийшла біда, коли з Півночі хлинула орда орків, знищуючи все на своєму шляху. Могутні війська орків, з підтримкою злих найманих чарівників, вторглися в Печеру Морського Еха, щоб привласнити її багатства та дивовижні скарби. Людські чарівники билися пліч-о-пліч з двергами і гномами, щоб захистити Кузню Заклинань, і в наслідок нищівної магічної бійні майже вся печера була зруйнована. Мало хто пережив обвали, і знання про місцезнаходження Печери Морського Еха було втрачено.