IV. Сховок Гоблінів. Частина 3

В той час, як Ґвеннет Ланніган розбиралася зі своїми мотузками на ногах та кляпом, бо була впевнена, що тепер вже її точно ніхто не бачить і не помітить потенційної небезпеки, головний крупний гоблін спустився вниз, віддаючи своїм опрічникам якісь накази. Ті вже були готові й озброєні, і рушили в сторону вихода з печери, на чолі зі своїм ватажком.

Але не всі. Двом рядовим крупнокаліберним гобліноїдам було наказано залишитись в печері - пильнувати їжу та пильнувати полонених. Що вони, власне, і зробили. Тож, на момент, коли напівельфійка була вільною від пут, в печері ще були чутні пересування когорти з чотирьох гоблінів, що сунула кудись, для вирішення питань, але фізичну небезпеку представляли лише двоє. Та й ті не спішиои підійматись нагору для впевненості в тому, що з полоненими все гарантовано безпечно. Вони залишились теревенити внизу...

Двоє гоблінів - це значно краще ніж шість гоблінів і ще їх ватажок-переросток. Гірше, ніж жодних гоблінів, звичайно, але Ґвен була вдячна Тіморі і за те, що отримала.

Серце калатолася в грудях Ґвен так, що здавалося ось-ось випригне назовні. В неї був один шанс і вона мала встигнути їм скористатись, заради Сільдара, заради Ґандріха, та і заради себе самої.

Полукровка обережно підвелась, і, пригнувшись, і намагаючись не привертати уваги, рушила до купи речей. Знизу її не мало б бути видно, але хто знає, коли гоблінам прийде в голову перевірити бранців, або у розважитись і вони піднімуться на верх?

Дівчина, що взяла собі прізвище Ланіган, не була майстринею в непомітності та прихованому пересуванні. Крім того, вона була виснажена та змарніла, й тому недивно, що гобліни її помітили. Слава Тіморі, що помітили вони її саме тоді, коли вона вже встигла підкрастися до амуніції - своєї та Сільдарової - яка була купою розкидана біля одного зі сталагмитів. В той час вони вже були біля багаття й завершували приготування їжі, та, схаменувшись, кинулися на перехоплення дівчині. В кожного - шкурний обладунок і щит. В обох - по моргенштерну в руці, обоє - крупні гобліноїди. Та Ґвеннет знала, що робить. Не дивлячись на відсутність серед купи спорядження Символу Святого (мерзенні паскудники, мабуть, знищили уособлення Добра й Світла, яке втрапило їм до рук), був ще її щит, на якому було нанесено відповідні знаки, що могли пробудити її паладінську сутність та реалізувати її, дефермуючи Реальність. Так, було видно, що гобліни намагались знищити рисунок на щиті, але то було не так просто, і їм це не вдалося... А окрім усього іншого, тут іще й Сільдарові пожитки були. Можливо, серед них можна було віднайти щось корисне?...

Тімора не може посміхатись вічно і везіння Ґвен почало закінчуватись. Необережний крок, гострі камінці попали під босі ноги жінки і вона, ні, не скрикнула, але спіткнулась, і штовхнула ще більший камінь. Цього вистачило щоб привернути увагу гоблінів, дарма що зайнятих приготуванням свого їдла і балачками.

Паладинка вже не ховаючись кинулася до їх з Сільдаром речей і схопила свій меч і щит саме вчасно. Як раз тоді, коли гобліни добігли до неї. Одна проти двох, боса і в рваній сорочці, півельфка навряд виглядала серйозною загрозою, якби не хижа посмішка з якою вона зустріла своїх ворогів, стаючи в бойову стійку.

- Ну що, курви, до герцю?! - рикнула білявка, повертаючись спиною до сталактіта.

Крок, випад, прикритись щитом. Босі ноги легко переступали по кам'яному крошеву, але тої болі Ґвен не помічала. А зі щитом, зі щитом вона, здавалося, народилась. Ще випад, удар, ще один, і підступний товчок вже щитом, перед тим как зробити крок назад, прикриваючись від другого гобліна сталактітом. Ґвен знала, що мусить справитись. Будь що мусить. Від цього залежало навіть не її власне життя, а ще як мінімум двоє.