IV. Сховок Гоблінів. Частина 2

Повернувши себе до тями, Ґвеннет скористалась нагодою, та озирнулась довкола. Ця печера була занурена в темряву майже повністю, що не давало ніяких шансів її колезі по нещастю, який був людиною, й потенційно міг пересуватися лише навпомацки, не маючи можливості бачити крізь темряву. Хоча, світло все ж трохи виблискувало на стелі, та про це згодом. Чому я взагалі завів мову про пересування? Тому, що дівочі ельфійські долоні мали прудкі пальці та витончену структуру, що дозволило дозволило місс (або місіс?) Ланіган швидко позбутися мотузок, що зтягували кисті її рук. Далі ж справа залишалась невелика. Всього лишень вивільнитись із полону, можливо, перебивши всю цю когорту гоблінів-переростків, що їх оточували.

Розбійники Кам’яної Пащі, які оселилися у сховку, використовували цю печеру в якості кімнати для відпочинку. Простір цієї великої печери був розділений навпіл двометровим схилом. Круті природні сходи піднімаються до верхньої, південної її частини. Повітря наповнене димом від їжі, що готується на багатті, та різким запахом погано вироблених шкур і немитих гоблінів.

Сільдар Холвінтер разом із напівельфійкою утримуються в полоні в цій кімнаті, на південному - верхньому - виступі печери. П'ятеро гоблінів зайняті приготуванням їжі біля вогню в нижній (північній) частині печери біля виходу з неї, в той час як лідер відпочиває у верхній (південній) частині, в безпосередній близькості до полонених. Майже все майно Сільдара та Ґвен було складене в кутку біля нього, і ще не розібране. Сам вождь (чи ким він там був?) був зайнятий тим, що вів бесіду з малим (у порівнянні з тими, хто куховарив), гобліном. Паладінша, нажаль, не розуміла гоблінської мови, тож не знала, про що вони балакають.

Не знала вона й про те, що, поки вона була без свідомості, гобліни знущалися з Голвінтера, друга її батька, катуючи його й намагаючись витягнути якусь інформацію. Якщо бути точнішим, вона не була свідком цього процесу, але зараз, відкривши очі, побачила закатованого й напівмертвого Сільдара, що валявся без свідомості біля неї. Хто зна: а, може, наступною жертвою гоблінського терору стане вона сама?...

Ґвеннет зчіпила зуби, щоб зтримати зойк, коли роздивилася, в якому стані був її і батьків друг. Сині очі паладинки потемнішали. Хтось мав за це відповісти. І дуже, дуже пожалкувати. Але важливішим було витягти Сільдара звідси живим, ну і самій вибратись, бо як не вибереться вона, то хто витягне його?

- Тримайся, дядьку, - майже нечутно промовила Гвен, затримавши свою долоню на широкому предпліччі, - ми випутаємось. Обов'язково.

Більше зараз для Грифонова Вершника дівчина зробити не могла, тільки шкодувати, що не може помінятись з ним місцями. Навіть на те щоб полікувати його, призвавши божественне благословення в пораненої паладинки сил вже не було. Їй і самій були потрібні лікування і відпочинок, та в тому, що гобліни не дадуть ні того ні того, Ґвен не сумнівалась. Справи кепські було ясно з першого погляду, та на розпач паладинка не мала часу. Треба було діяти до того, як гобліни пригадають і про неї. Бо як пригадають, то їм з Сільдаром допоможе лише діло. А так вона ще дещо могла.

Все ще не привертаючи уваги Гвен роздивилась по сторонам. Її цікавили дві речі. Шляхи відступу та зброя. І те і те було необхідним щоб скласти план дій.

Хто зна - чи то так співпало, а чи то часу на розглядання оточення пішло більше, ніж Ланіган думала, але несподівано щось почало відбуватись. Все почалося з того, що до печери забіг ще один великий гоблін, і на мокшанський почав щось теревенити. Йому миттєво відповів маленький гоблін, який швидко зліз на нижній ярус і попрямував в сторону виходу, слідом за забігшим. Після цього крупнорозмірний гоблін-бос, втративши співбесідника, підвівся. Пролунав наказ, і гобліни-куховари почали підтюпцем підхоплювати зброю, очікуючи на подальші розпорядження. Вожак оглянув печеру, і, не побачивши нічого підозрілого, попрямував в сторону спуску на нижній ярус. Єдине джерело світла в цій кімнаті - багаття, на якому готували їжу - слабо освітлювало спину гоблінського капітана, чи яка там в цих тварюк була внутрішня ієрархія. Це могло дати Ґвеннет шанс на порятунок. Але чи використати його безпосередньо зараз? Чи трохи почекати?..

Ґвен не треба було двічі припрошувать. Щось відволікло гоблінів, і щоб то не було, паладинка була вдячна богам за шанс. Варто було гоблінському ватажкові відвернутися від бранців і попрямувати до сходів, як жінка, все ще лежачи, перевернулась на бік, підтягнула коліна до грудей, і спробувала звільнити ноги від мотузок. З гобліна вона все ще не зводила погляду, готова завмерти щомиті і знов прикинутись непритомною.

План в Ґвеннет був простий - звільнитись від мотузок, і, коли ватажок-гоблін вже почне спускатись сходами, пригнувшись підбігти до їх з Сільдаром речей. Там роздобути зброю i щит, і, дуже бажано, символ її бога. Що буде далі - Ґвен не замислювалась. Вихід з печери був один, і гобліни прямували до нього, тож, так чи інкше, і їм з батьковим другом доведеться там пройти. Якщо тільки вона зможе роздобути свій кулон - то в неї буде шанс полікувати Сільдара, і все стане трохи легше, Ґвен була впевнена. Ну, а як ні, і прийдеться битись як є, пораненою і без обладунків - то воїн і без штанів лишається воїном, вона прийме бій.