IV. Сховок Гоблінів. Частина 1

Тим часом, в самій печері купа гобліноїдів не могла нарадуватись кількістю своїх полонених. Вони ще не знали про те, що у вартових є бардеса-полонянка напівельфійка Валрел Ластро. Їм було достатньо тих двох, хто знаходився під охороною. Але, давайте про все в хронологічному порядку.

Отож, повернемось на декілька діб назад у часі, коли Ґандріх Роксікер, разом із Сільдаром Голвінтером рушили із Невервінтера в напрямку Фандаліна. Сільдар Холвінтер — добросердечна людина майже п’ятдесяти років, що зайняла почесне місце в знаменитій Кавалерії Грифонів величного міста Глибоководдя. Він є членом Альянсу Лордів, групи союзних політичних сил, зацікавлених у загальній безпеці та процвітанні. Члени Ордену забезпечують безпеку великих міст та інших поселень за рахунок випереджального усунення загроз будь-якими засобами, приносячи честь і славу своїм лідерам та батьківщині. Сільдар був досить товаристською людиною, й завжди підтримував зв'язок з іншими рядовими членами Альянсу Лордів, та тими, хто розділяв їхні інтереси. До останніх належали брати Роксікери. До перших - дехто, кого ми назвемо Райаном Ланіганом.

Райан мав доньку на ймення Ґвеннет, яка пішла стопами свого батька. Себто - стала лицаркою, паладіншою, мандрівною борчинею за Добро і Справедливість. А, може, й за щось інше: хто зна? Так, чи інакше, але по молодості, коли напівельфійка Ґвеннет (більшість вважали, що її мати була чистокровною ельфійкою) була зброєносицею в свого батька, вони утрьох з Сільдаром втрапили в декілька пригод, про які можна було згадати: іноді - з усмішкою на вустах, згадуючи їх вдале завершення, а іноді - з жахом, фантазуючи про те, що вони могли закінчитись зовсім не так. І от, будучи вже дорослою й більш-менш досвіченою паладиншою, вільною від усіх зброєносних зобов'язань по відношенню до свого батька (чи, може, вітчима?...), вони знову перестрілися.

Зустріч відбулася біля південної брами Невервінтера: Ґвеннет Ланіган рухалась уздовж Берега Мечів з півночі, оминувши Невервінтер проїздом, і залишившись там всього на одну добу, а гном у супроводі Сільдара прямував на південь. Для усіх трьох шлях пролягав на південь, тож було вирішено рухатись разом: це було і безпечніше, і цікавіше. За півдня шляху Роксікер та Голвінтер вмовили дівчину пристати до них та поїхати до Фандаліну, і, оскільки в паладінши не було нагальних планів, а зустріти старих знайомих завше було приємно, вона погодилась.

Продовження цієї історії вам вже відомо. Вони втрапили в гоблінську засідку й програли; двоє коней були вбиті, третій - втік, а усі троє гуманоїдів потрапили в полон і принаймні двоє з них - Сільдар та Ґвеннет - наразі перебували в сховку Кам'яних Пащ. Їх доставили до печер непритомними, й тому обоє не знали, де знаходяться. Усе, що Ґвен могла роздивитись довкола - це шестеро гобліноїдів, що сторожили добре зв'язану роздягнену до білизни здобич. Здобиччю, як ви розумієте, була, власне, вона, та її напарник, який, не маючи напівельфійського темного зору, бачив іще менше, ніж вона сама: куди подівся гном, та де зберігається їхня зброя, Гвен не знала. Роти обох були затяті кляпами, але Ґвен побачила, що Сільдар, який також вже був притомним, зміг звільнити свого рота...

Чи міг цей день буди кращим? Тепле ясне сонечко, супроводжувало паладинку із самої вранішньої молитви, сивий коник весело цокотів підковами, хапав листочки з кущів обабіч дороги, і іноді вигравав, піднімаючи хмаринки куряви, а легкий вітерець обнімав її за плечі. Ґвен прямувала додому, до храму Латандера, де провела дитинство, а що може бути кращим за дорогу додому і радісне очікування зустрічі з рідними людьми і місцями? Тільки зустріч зі старими друзями надодачу.

Чи Тимора їм посміхнуоась, чи Шондакул звів їх дороги, але на самісінькому виїзді з міста, куди Зима ніколи не заходила, Ґвеннет гукнув знайомий голос, а за мить вона вже обнімалася з "дядьком Сільдаром", батьковим другом, якого знала майже з самого дитинства і з яким прежила багато багато пригод, і знайомилася з його супутником.

Подорож у компанії проходила весело і цікаво, за балачками про новини, котрих за рік і у Ґвен і у Сільдара зібралося багатецько, і за згадуванням старих пригод. Десь між зупинкою на обід і розповіддю про те, як Сільдар і Райан з Ґвен та побратимами добували чарівні яблука з Саду Золотої Хазяйки, паладинка вирішила, що затриматись на пару днів і завернути у Фандалін з гномом та Грифонячим Верхником - то файна ідея. Тим більше, що Ґандріх явно затівав щось велике, і, можливо, йому могла б знадобитись допомога, а Ґвен нікуди не поспішала і була готова доєднатись до доброї справи. Тай й дорога від основного тракту до Фандалін слила не надто безпечною, тож зайвий меч в умілій руці її старому і новому друзям міг виявитись зовсім не зайвим.

І якось так воно і склалося, що меч виявивсям не зайвим, мабуть боги таки про щось думали, коли посилали їм на шляху цю зустріч. По обіді погода зіпсувалась, але настрою ситим подорожнім то не спортило, у них були теплі плащі, і вітер їх не дуже турбував. Вони планували до вечора бути в Фандаліні, де їх чекала тепла вечеря з гарячим вином, а коней - затишна стайня, овес і м'яка підстилка. Чи то погода, чи чергова захоплива історія про те як героям довелося приймати пологи в купчихи вночі у паламаному, застрягшому на гірськму перевали, возі, до якого з двох сторін підбиралися орки відволікли їх настільки, що засідку вони прогавили.

Одної миті вони ще говорили між собою і сміялися, а іншої їх коні вже встали дибки і почали кидатись із сторони в сторону, налякані градом стріл, і впавшими з гілок дерев сітками. Бій був короткий і, треба чесно визнати, ганебний. Сивий Вітер, коник Ґвеннет рвонув у сторону, когось лягнув, а когось, наче, і вкусити встиг, але саму її, заплутану в сітях, вирвало з сідла і жбурнуло об землю. Паладинка ще змогла підвестися, і навіть нанизати когось на меч, незважаючи на сітки, і отримати кілька відчутних ударів, коли наляканий і поранений гномів скакун відбив по ній задом з двох ніг і світ перед її очима поглинула темрява.