ІІІ. Нові Знайомства. Частина 16

Келагар був вродженим вбивцею, і гобліноїдів убивав свого часу цілими пачками, та з одного удару. Ось і зараз: всього один удар - і хобгоблін, не дивлячись на обладунок і щит, лежить мертвим. Убитим одним ударом темного ельфа. У той же час, хвиля котилася по печері, вимиваючи з неї трупи та намагаючись вимити ще й авантюристів. Але мандрівники були не з паршивого десятка: вони встояли, не моргнувши ані оком. Що тендітна Валрел, для якої це було навіть корисно - трохи змити чорнила з лиця, що малюк Сібо. Останньому, не дивлячись на зріст, море швидко стало по коліно, й він відчайдушно поліз відгалудженням, яке б під вагою більш крупного авантюриста, може, й осипалося б, але не під Босі. Валрел же, у супроводі страхітливого грімоподібного голосу, що щось там продовжував теревенити гоблінською, рушила на допомогою своєму чорношкірому мейкап-майстру.

 - Штоби прєдаставіть вам велікую честь! - продовжував гіпнотично говорити голос, але нікого вже він не лякав. Ні нового хобгобліна, який підходив із заходу, ні малого гобліна, який тільки но прокинувся. Валрел же, підбігши до Кела, який стояв над зкривавленим трупом хобгобліна, затулила його собою, бо інакше не дотягнулася б до найголовнішого гобгобліна. Звичайно, вона промахнулась: той уміло ухилявся, а Ластро ще не отямилась після потопу. Та й увагу її трохи відволікла купа авантюристського мотлоху, що лежала поблизу однієї з каменюк, за лівим плечем ворога. Що ж до Бодомара, то він, опинившись в повній темряві, спочатку повірив у те, що гоблін - то не ворог, а якийсь із його давніх друзів-напівросликів, замаскований під поганця для шпіонажу за ними, потім - ціливши по великим гобліноїдам, одним ударом вдарив малого, а другим ударом взагалі випустив свою зброю. Зрозумівши, що шукати її в темряві зараз, буде рівнозначним тому, щоб підписати собі смертний вирок, паладин, орієнтуючись на ледь видне тьмяне світло, зробив містичний магічний крок крізь завісу реальності, за мить опинившись внизу. Води там вже не було, тож він пішов на світло, шукаючи за поясом те, чим міг би продовжити бити ворогів.

А що до ворогів? Вони також були навпрочуд ефективними. Хтось - більше, а хтось - взагалі інакше. Хобгобліни, приміром, іще не втомились від битви, на відміну від багбірів: почувши голос свого головнокомандувача, вони повернулись у печеру та розстріляли дівицю із чорним обличчям з луків, під чітким керівництвом свого начальника. Обидві стріли досягли цілі, й це могло призвести до втрати концентрації на заклятті, а ось атаки самого капітана хобгоблінів - ні. Рядовий ведмежатник спробував привести свого боса до тями ударом, але зникнення паладіна внесло сум'яття в його думки, і він попав по собі. По суті, цей рядовий можна сказати, що покінчив життя самогубством, але й одночасно загинув у бою. Серед жителів боліт це траплялося частенько.

Щодо малого гобліна, то він, усвідомлюючи наслідки заварухи, чимдуж побіг якнайдалі від нічого не тямлячого вожака багбірів. Рядовий ведмежатник, звичайно, пустився за ним, бо до нього можна було дістатися швидше, ніж до Хмурого. Але той все одно не дістав гобліна. Бій наближався до завершення, ворогів ставало все менше й менше. Перемога вже трималася на кінчиках пальців авантюристів, бо ж багато ворогів вже було винищено. Але найсильніші з них все ще були цілими й неушкодженими...

Чекати поки здоровань вилізе вперед часу не було – чим довше живуть вороги, тим більше вони атакують і збільшують шанси того, що вже не буде сенсу пропускати когось вперед. От і Валрел... Зупинилась на верхній частині сходинок – там, де особливість місцевості не закриває її аж ніяк. Але ж то її проблеми? Принаймні поки в неї є сили стояти, світити і відволікати увагу на себе.

Вибравши момент, Келагар проскочив повз дівчину, Заходячи за ліве плече ворога, і намагаючись розрізати артерії на шиї. З урахуванням того що у другій руці у дроу був арбалет, то на випадок промаху, він все ще міг пробити скроню хобгобліна арбалетним болтом, тож бідоласі не було сенсу щось робити – залишалося спокійно померти. Ну може ще весело поперебирати ніжками, ніби намагаючись втекти від смерті. Але то лише для того щоб розважити оточуючих.

Штовхнувши помираючого в сторону, Келагар поспішив стати менш видимо та прибавливою ціллю, тож випустивши снаряд за арбалета кудись у "натовп", він стрибнув за камінь і почав його обережно обходити, аби коли вороги будуть зв'язані боєм, прикінчити одного з них, і при цьому не наразити себе на небезпеку. Ну, як що взагалі можливо говорити про безпечність, коли поруч розмахують загостреними металевими предметами.

Друїд поліз далі. Треба було поквапитись, бо так на дракона вже нікому буде йти і доведеться просити помічі у гоблінів. Ставати ватажком гобли Босі якось не збирався, а тому ліз далі. Зліва сочилось світло, але ж той чолов'яга бився на мосту десь справа. На всяк гном почав пересуватися обережніше, та й ноги ще були мокрі до поясу. Його магія схову все ще діяла, а кількість ворогів у цій печері була невідомою. Отак хотів поспостерігати, як буде група діяти, та допомогти їм, а тепер най не довелося брати б все в свої руки, бо гобл їх зна, де вони тепер! Де ж той Даль та Яков, які так потрібні? З ними Босі вже віднайшов спільну мову!

Мокре волосся все одно налипало на лице та заважало бачити те, на що вона змахувала скимитаром. Та коли вона знов замахнулась на гобліноїда, із за неї вже вистрибнув дроу та прикінчив того. Дівчина розслабилась і опустила зброю, щоб знов прибрати довге волосся. Як раз у той момент, коли вибігли інші гобліноїди та натягли по команді луки.

Обидві стріли поцілили по єльфійці, завдаючи шкоди. Вона скрикнула від болю та злісно подивилася на ворогів, не розбираючи що казала. В таких ситуаціях кожен переходить на рідну мову та підбирає для цього, не самі культурні вирази.

— Аааай! Fils de pute, досить псувати мій одяг! - Хвилинка злості, та потім Валрєл глибоко вдихнула та заспокоїлась, як її вчили дворянські манери. Вона холоднокровно дістала вільною рукою флейту, та знов заграла колискову мелодію.