ІІІ. Нові Знайомства. Частина 14

Келагар, побачивши, що Бодя не збирається більше атакувати, а, натомісць, збирається боротися з ворогом, змінив зброю й почав обережно підходити до борців. Він бачив, що паладин рухається в його бік, намагаючись тягнути сірошкурого за собою, тож, завмерши на місці, очікував зручного моменту.

Тим часом поряд із ним відбувалося багато інших подій. Сібо продовжував друїдські манливі заклинання, дурячи ворогів: він трохи посміливішав, і підійшов ближче до мосту, де й розгорталась кривава битва. Валрел - ельфійка, що грала роль його господині (от уже ж ці рольові ігри в рольових іграх, шляк би його траф!), проспівала закляття, що звело з розуму ватажка ведмежатників, після чого спустилася вниз - мабуть, добивати того багбіра, що впав.

- Я Маглубієт, Владика Тьми і Ночі! - продовжував глаголити гоблінсько-болотною мовою ілюзорний голос, який створив гном, підсиливши його ефект ще й дуновінням вітра. В цей час якраз Хмурий паладин і його захоплена жертва знаходились в найзручнішому положенні по відношенню до місця знаходження Келагара, тож він зробив свій удар. І не прогадав: його підозри щодо меча виправдались, і рана на сірій шкурі не затягнулась.

Тим часом, вороги теж не дрімали. Точніше, один з них все ж таки дрімав, зачарований сонним закляттям бардеси, але інші - ні. Більшість із них, правда, продовжували бути приголомшленими словами з нізвідки, але поступово розуміли, що їх просто-напросто дурять. Тим не менш, для цілковитого розуміння цього їм потрібно було іще трохи часу. Найрозумніші вже оговтались, а вовкулака й узагалі не звертав уваги на ці дрібниці. Все ще утримуваний Бодомаром, він куснув того, хто наніс йому суттєву шкоду, і це був Келагар. Сам по собі укус був слабеньким, але міг переносити прокляття....

Раптово з півночі почувся якийсь звук, який пройшовся відлунням по печері. Чи то сплеск, чи то грохіт це був - складно було зрозуміти, але щось змінилось в струмку, що протікав лівою частиною коридору: його русло, до цього ледь помітне, стрімко почало наповнюватися водою. Що ж до тих, хто залишився нагорі: авантюристів серед них вже не було, але ворогуючі - були. Вождь Ведмежатників, під дією заклинання Валрел, підбіг до найближчого колишнього союзника (ним виявився той, на кого зовсім недавно Сібо дуновіння вітерця начакловував), і гарненько вмазав йому по потилиці моргенштерном. Перший удар пройшов повз підлеглого, а другий прийшовся по самій макітрі ведмежатника. Але це іще було не все, бо ще один багбір, вийшовши із західного тонелю, не знав про те, що йому варто боятись свого начальника. Стрімко рушивши до малого гобліна з метою розбудить його, він також отримав удар в спину...

Малий курдуплик зрозумів, що план пішов не по плану, як побачив мертвих воргів під ногам Бодомара, що ніс ще одного. Ще ведмедем Босі щось внюхав, щось таке, змішане. Але це був клопіт дроу та людини. Вся ж їх вистава пішла іншим шляхом — на містку бушував гобліноїд, що за всіма ознаками слугував їм начальником. І чогось він почав роздавати всім тумаків. Гном не був певен, чи то їх задум так зіграв, чи то власне Валрел постаралась, що вже злізла швидесенько вниз, — прямо на голову медвежатника, що сама і скинула. А той поспішив огризнутись і встав, закривши спиною Сібо.

Але малого друїда почало турбувати інше. Вода почала підніматись! Якщо так продовжиться далі, про що тривожні звуки попереду сиреною роздавались в голові у Сібо, то гнома змиє. Згадавши, що позаду них кудись в бік уходила печерка, він оперся на свій спис як на шест, щоб швидше дістатись того місця. Як тільки ноги доторкнулись підлоги, він розвернувся та ефектним помахом підняв списа в напрямку найближчого багбіра, викрикуючи заклинання. Це його вочевидь виявило для інших ворогів, але стрімке підняття води все рівно вже не дало би змоги лишатись непоміченим для свого підігравання.

Заклинання пустило в прямому сенсі із списа довгий шипований корінь, який хвацьким рухом гайнув прямо в спину ведмежатнику, проштрихнувши його наскрізь. Кінчик лози поліз далі навкола тіла, обплітаючи гобліноїда, та різким рухом висмикнув усе тіло подалі від розфарбованої ельфійки. І так само швиденько тернова вбивча лоза зникла в повітрі, кидаючи по собі у воду труп ворога.

Келагар зашипів і використав слово, якому вчив нещодавно Валрел. Найменше чого йому хотілося, це бути покусаним якоюсь невідомою поганню. Без доступу доя священної магії нормальних жриць це може дуже погано скінчитися, що трохи не співпадало з планами дроу на життя. Але то буде потім. Зараз треба бити. Де одна рана, там буде і друга, а там де дірки в тілі, то може щось і здохне, яким би витривалим воно не було. Цього разу Келагар сховав арбалет і перехопив ятаган двома роками. Так само як і добре закріплений партнер не потребує попередніх пестощів, так і ця тварина може насолодитися різким і глибоким проникненням сталі в свою шию. Проштрикнувши м'яку тканину наскрізь, Келагар схопив вістря ятагану однією рукою і потягнув, створюючи тиск на незагострену частину клинка, намагаючись розрізати шию зсередини. Різати шию – справа доволі кривава, але насичений запах крові повертає до часів, коли все було добре. Якби дроу був котов, напевне він би мурчав від задоволення.

Проте шум звідкись згори змусив його поспішати, тож прибравши руку з клинка, Келагар побіг нагору, намагаючись в момент висмикування зброї з тіла жертви зробити поріз ще більше і тим самим вбити ворога. Бо тепер окрім цієї кусючюї потвори були зе ті, хто намагався втопити усіх, тож дроу сподівався завадити жити і їм.

Усіх ворогів знизу вже прибрали з оточення єльфійки і здалося, від цього навіть повітря стало чистіше і легше дихати. Не дивлячись на те, що усе це досі відбувалося у глибині печери. Не маючи більше перешкод, вона глянула доверху, де як вона і гадала, одурманений громила затримав своїх братів. Усе йшло за її геніальним планом, бо по іншому бути і не могло. Тому не поспішаючи, вона стала рівно, як не для бойової пози, а скоріше для концерту і витягла флейту. Глибоко вдихнувши, вона закрила очі й приклала губи до дульца на головці інструменту. Раптово, від неї став звучати пронизливий звук. Не музика, один лише писк, наче розриваючи перепонки вух... Та ні, він дійсно їх розривав,  але у конкретних ворогів нагорі. І цей жахливий звук продовжувався б, як би печера не почалась заповнюватися водою. Дівчина відчула наступаючу воду ногами і підстрибнувши, різко перестала грати.